В обіймах страху

Ви ніколи не зауважували, що очільники нинішньої влади ледь стримують свій страх.

Рекомендую уважніше придивитися до виступів самого Зеленського і чільних спікерів його команди. У них, зазвичай, бігають оченята, вони роблять мимовільні жести, які психологи однозначно потрактували б як невпевненість, острах, некомфортність. Для мене ці діячі схожі на відомого персонажа Ільфа і Петрова з «Дванадцяти стільців».

«Завгосп 2-го дому Старсобзабезу був сором’язливим злодюгою. Все його єство протестувало проти крадіжок, але не красти він не міг. Він крав, і йому було соромно. Крав він постійно, постійно стидався, і тому його добре виголені щоки горіли рум’янцем сум’яття, сором’язливості і конфузу… Світ ще не бачив такого „голубого злодюжки“, як Олександр Якович».

Герой класиків крав «по-дрібному», здебільшого, — харчі у знедолених. Наші «герої сучасності» чудово розуміють, що їхній прихід до влади, — по суті, вкрадена перемога, що без маніпуляцій, тотального шахрайства (віртуозної гри на обивательських страхах і наймерзенніших інстинктах) вони б так і залишалися блазнями, провінційними фотографами, тамадами, у ліпшому випадку, — тасувальниками паперів у приймальнях якогось заштатного депутата.

Усвідомлення цього факту, розуміння неспівмірності власних інтелектуальних та менеджерських можливостей місії, за яку отак «по приколу» взялися, породжує фобії, панічні напади і гіпертрофовану браваду, якою ці люди на публіці прикривають свої комплекси. «Вам нічого боятися, коли нічого приховувати», — ця фраза Гаррі Поттера з «Дарів смерті» якнайкраще пояснює поведінкові особливості «зелених».

Попри те, що найближче оточення Зеленського, здебільшого, з середовища силовиків, постійно втовкмачує йому у мізки найбезглуздіші конспірологічні версії ймовірних «замахів», а пріснопам’ятна «інтелектуалка» Ліза Богуцька свого часу дофантазувалася до перспективи «путчу Порошенка», він сам потерпає від притаманного акторам несприйняття натовпу. Аякже, — раніше завжди був на сцені, далеко від глядача, світло софітів забивало для погляду його міміку чи невдалі гримаси. Першим його потрясінням, мабуть, став коридор ганьби, влаштований президентові у Тернополі, і з тих пір вже не ризикує «йти у народ»… Апогеєм у цьому сенсі стала поява нашого гаранта у бронежилеті та зграєю бодігардів зі зброєю у соборі Святого Петра у Римі.

Силовиків зрозуміти можна: нашіптуючи Зе! несосвітенні теорії змов і путчів, ті ж Аваков чи Баканов тим самим підкреслюють власну значущість. Граючи на страхах патрона, вони репресують «невгодних», порушуючи кримінальні провадження проти Марусі Звіробій та Софії Федини, які, мовляв, заповзялися погрожувати президентові, тримають у СІЗО лікарів і добровольців, мають намір накинути намордники на невгодні ЗМІ.

Але окрім зовнішніх вигаданих та часто сміховинних, з точки зору нормальної логіки, загроз, є й інші. «Зелені» бояться… самих себе. Ну, яке може бути пояснення відео з очільником митниці у нічному клубі, серед оголених дівок? Тепер нам на цілковитому серйозі розповідають про те, що таким чином Нефьодов прагнув довести, що, усупереч пліткам, він «натурал». По-перше, мене як громадянина не цікавить сексуальна орієнтація головного митника країни, а виключно його менеджерські компетенції. По-друге, якщо вже так припекло, то чому б не заявити про свою «нормальність» людською мовою, відкрито, без зайвого хайпу. І, по-третє, хочу зрозуміти, як тепер ставитимуться до свого начальника пересічні митники десь у Раві-Руській чи Яготині? Не думаю, що з особливим пієтетом…

Є ще одне джерело страху серед монобільшості. Всі вони переконані, що живуть за законами джунглів, де будь-хто з нинішніх однодумців, заради кар’єри, грошей, слави може всадити їм ніж у спину. Такі страхи не виникли безпричинно. Варто лише послухати про що розповідав ще зовсім «зеленим» майбутнім нардепам чинний міністр розвитку економіки, сільського господарства та торгівлі Тимофій Милованов. Його «казання» — це якийсь ідіотичний коктейль соціального дарвінізму, людиноненависництва і фобій. Ось лише кілька «перлів»: «Ви повинні бути кращими. Мусите першими написати донос на вашого противника, опонента…», «нікого насправді не хвилює, чи ви тортурували людей, вирізали їм очі… Ви ж хочете добратися до верхівки харчового ланцюга, а там місць менше, ніж людей. Тому мусите першими вгадувати, хто ваш опонент і усувати його», «Насправді не важливо, які правила ви порушуєте, важливо, що на вас донесли швидше, ніж це зробили ви».

А тепер замислимося: чого можна очікувати від людей, загнаних у пастку власних страхів? Зради? Цілком, — коли йтиметься про реальну відповідальність за скоєне. Крові? Тим паче, — коли вони усвідомлять, що суспільство вже не хоче миритися з їхніми експериментами над країною і скористається своїм правом на повстання. Капітуляції перед агресором? Однозначно, якщо вона виявиться єдиним шансом втриматися при владі і вижити. Якщо йти за логікою Милованова, то знаємо, як поводять себе щурі, загнані у глухий кут…

.