ЗЕінкарнація Януковича...
Команда Зеленського нагромадила у своїх шафах стільки кістяків, що з кожним днем вони починають вивалюватися на світ Божий, шокуючи публіку своїми потворними силуетами.
Коли кажуть, що Україна переживає смугу контрреволюційного реваншу, то це не перебільшення, а констатація факту. Причому, цілком закономірного. І про це варто говорити у кількох контекстах.
Спочатку про те, що лежить на поверхні. За підрахунками різних аналітичних центрів Зе! витратив на свою президентську кампанію 157 мільйонів гривень. Частина цих коштів — це гроші прихильників, і вони, зазвичай, незначні. Зате великими разовими донорами виявилися соціолог Ігор Дементьєв і бізнесмен Андрій Савченко. Обидва пов’язані з найближчим оточенням Віктора Януковича. Дементьєв безпосередньо працював на «Сім'ю», а Савченко досі провадить спільний бізнес з Януковичем-молодшим.
Відповідно спонсори очікували на вдячність. І жести подяки не забарилися. Ще у червні минулого року заступником тодішнього в.о. голови СБУ, колеги Зеленського по Кварталу 95 став такий собі генерал-майор Анатолій Калюжняк. За Януковича, з 2010 року по вересень 2013 року, він обіймав у Службі посаду заступника начальника Головного управління боротьби з корупцією і організованою злочинністю. Зараз Калюжняк також відповідає у СБУ за боротьбу з корупцією.
Нещодавно «Схеми» оприлюднили цілий перелік «кістяків» з шаф Зе!, які не те що не мали б з’являтися на людські очі після праці на режим Віктора Федоровича, а взагалі ховатися від правосуддя. Тим не менш, «люстровані» Революцією Гідності, вони досі перебувають у владних кабінетах. Про Андрія Богдана — очільника Офісу президента — не варто й говорити. Він уникнув відставки завдяки філігранному трюкові з перейменуванням колишньої АПУ в ОПУ. Але такий собі Ігор Рафальський, — заступник голови АПУ Януковича акурат у час розстрілів на Майдані, — нині прилаштувався позаштатним радником ОПУ Зеленського. Про проросійські погляди Рафальського свідчить його фігурування у списках виборчого блоку «Не так!», поруч з прізвищами Медведчука, Бойка та Шуфрича.
Руслан Демченко, — «сірий кардинал» МЗС часів ВФЯ, учасник засідання азаровського Кабміну, на якому власне й вирішили поставити хрест на євроінтеграційних перспективах країни. Тепер Демченка часто бачать на Банковій.
У складі делегації, яка у листопаді 2013 року літала разом з Богданом, Азаровим у Петербург для остаточних переговорів про відмову від Асоціації з ЄС, були помічені Інна Ємельянова (тодішній заступник міністра юстиції, а зараз — член групи радників з реформування судоустрою), а також Сергій Камишев (заступник керівника Секретаріату Кабміну Азарова, нині посол України в Китаї).
Колишній адвоката Віктора Януковича Олександр Бабіков, попри наполегливі протести активістів, родин Героїв Небесної Сотні, з легкої руки Зе! став заступником директора Державного бюро розслідувань. А коли недавно призначений віцепрем’єр Денис Шмигаль відверто зізнається, що взірцем у його політичній кар’єрі є губернатор Івано-Франківщини часів Кучми і Януковича Михайло Вишиванюк, то не кривить душею. Бо «нові обличчя» є не стільки прикриттям привидів минулого, вони успадкували від них специфічні риси — феодально-кримінальну зверхність до пересічного українця, до «козлів, які заважають нам жити», нічим необґрунтовані амбіції і «барські» замашки. Скільки б вони не хизувалися модними слівцями на кшталт «діджиталізації», «держави у смартфоні» тощо, банальне невігластво і хамство вилізає, мов шило з мішка. «Продай собаку — заплати за газ» Брагаря і «Візьміть лопату» Азарова, словоблуддя Богуцької на адресу чи то Головахи, чи то «Головка» — і постійні обмовки Януковича.
Це не просто «відрижка» януковицького стилю. Це і є стиль нинішньої влади, що його досі культивують у сусідній Росії, стиль «совка».
Зеленського значною мірою можна вважати спадкоємцем Януковича. Саме Віктор Федорович першим в Україні насмілився перевернути піраміду цінностей. Колишній зек, тричі засуджений, зіп'явся на вершину влади, зруйнувавши вщент уявлення про інститут президентства як про гарантію законності, прав людини, зрештою, доброчесності і порядності.
Тепер владу осідлав вчорашній блазень, — і українська піраміда цінностей, неймовірними зусиллями відновлена переможцями Революції Гідності, знову стоїть догори дригом. Політолог Валентин Бушанський сказав якось, що «маніпулювання полягає у тому, щоб змусити його по-іншому дивитися на цінності. Високе має трансформуватись у низьке й осміяне, святе — у профанне і сороміцьке, прекрасне — у вульгарне й відразливе… Кажучи мовою філософа Михайла Бахтіна, блазень має зійти на трон, а найвідоміша у місті хвойда — вшановуватись, як свята».
Зе!команда не даремно пнеться змусити українців забути про своє справжнє минуле (той же Брагар не бачить сенсу у виробництві патріотичних фільмів). Вони цілеспрямовано силкуються відкрити шлюзи для діячів російської попси. Бо ця попса була предметом особливого шику владоможців пріснопам'ятних часів Януковича. Бо вони, ці кістяки, тепер вже у «зелених» шафах, намагалися копіювати стиль влади і життя російської олігархії — мати своїх «пєвцов» і блазнів. Серед тих блазнів, між іншим, був і нинішній президент України. Маю підозру, ним і залишився…
