Клоунократія: на кому шапка горить?

«Ми переживаємо, либонь, еру глобальної клоунади. Великобританію лихоманить від «Брекзиту», Даунінґ-стріт називають «Клоунінґ-стрітом», а Білий Дім став сценою абсурдного реаліті-шоу», - до такого висновку дійшов Торнстен Кернер, сучасний філософ та есеїст, намагаючись окреслити головні виклики нашого часу.

На головних будівлях Банкової та Грушевського у Києві також можна, не вагаючись, повісити таблички «Клоунінґ-стріт».

Однак це не стільки смішно, як сумно. У ситих і безпечних країнах Заходу народ може дозволити собі такі експерименти. Адже рамки дозволеного, або, як нині говорять в Україні, «червоні лінії», там чітко окреслені чіткими правилами, справжньою, а не фіктивною політичною конкуренцією, зрештою, громадянським суспільством.

У країні ж, яка досі спинається на ноги, до того ж мусить чинити спротив зовнішній агресії (не тільки військовій, але й гібридно-світоглядній), прихід до влади клоунократів є смертельно небезпечним. Бо, попри цілковиту нефаховість і невігластво у справах держуправління, дипломатії і військової справи, «нові обличчя» готові на несосвітенні трюки, аби виправдати свою профнепридатність. Команді Зе! буде цілком комфортно вести лінію, розпочату ще до здобуття влади, тобто тримати суспільство у «передвиборчій гарячці», нагнітати пристрасті довкола уявних ворогів з табору опозиції, плодити фейкові звинувачення, а вітак, послуговуючись силовими та правничими інструментами, переслідувати неугодних.

Недавно один із авторів, що позиціонує себе розважливим та відстороненим аналітиком, на серйозному інтернет-ресурсі спробував обґрунтувати цю стратегію. Йдеться про припущення, що, мовляв, опозиціонери (а конкретно — 25 відсотків так званих «порохоботів») діють за принципом «чим гірше, тим краще». Ба більше! У своєму бажанні дискредитувати Зе! опозиціонери не зупиняться навіть перед підігруванням агресорові.

Якась нісенітниця, — скажете. Зовсім ні. Тим, хто більш-менш знається на контрпропаганді, зрозуміло, що просування такої тези є першим кроком для створення так званої «абсолютної очевидності». Тобто утвердження думки про неймовірне шляхом постійних припущень щодо його реальності. Тим паче, що правляча команда дуже бажала б погасити ледь не щоденні скандали у власному середовищі, а відповідно — поступове прозріння власного виборця.

У народі такі трюки характеризують прислів’ям «Перекладати з хворої голови на здорову». Ще влучніше — «На злодії шапка горить». Бо саме ті, хто в умовах затяжної війни з агресором, спекулюючи на «втомі», ідеях «миру за будь-яку ціну», «зустрічі десь посередині», тепер, маючи всі можливості, послідовно і наполегливо втілюють ворожу стратегію у життя. Саме з владного табору сьогодні лунають недвозначні сигнали про те, що на Сході маємо справу не з брутальною агресією Росії, а «внутрішній конфлікт». Саме на Банковій, у найближчому оточенні президента, комфортно почувають себе персонажі з явно проросійськими поглядами, не виключено, — агенти (у повносенсовому значенні цього слова, про агентів впливу навіть мови нема) кремлівських спеслужб. Саме там, на київській «Клоунінґ-стріт» народжуються законопроєкти, що відверто торпедують унітарність країни (у фальшивій обгортці «децентралізації»). Там же активно контактують з так званими «кураторами українського питання» у Москві — Владиславом Сурковим та Дмитром Козаком, обговорюючи перспективи прямих переговорів київських офіційних осіб з терористами ОРДЛО.

Я не кажу вже про своєрідні спецоперації з порятунку репутації Путіна і його кліки в історіях з судовими процесами проти Газпрому, інцидентом у Керченській протоці, сумнівними з точки зору права і моралі «обмінами» українських бранців на убивць і шпигунів, важливих свідків злочинів проти людства, того ж таки Володимира Цемаха.

Все це воліють заретушувати, викинути з пам’яті людей, натомість заштовхати туди ідею про те, що незгодні з нинішнім курсом влади «працюють на Путіна». Політтехнологи йдуть навіть далі — дехто з них вже розповідає про «злочини» тих, хто на Майдані боронив європейський вибір України. Саме для цього розігнали прокурорську групу, яка ретельно, пазл за пазлом, намагалася відтворити картину розстрілів Небесної сотні. Саме для цього зараз намагаються проштовхнути у крісло керівника новоствореної групи «майданівських слідчих» колишнього адвоката Януковича — Олександра Бабікова.

Про реваншистські атаки на добровольців, волонтерів, які, зрозуміло, мають власний погляд на «клоунократію» і чітко усвідомлюють наслідки її правління, про «білі нитки», якими шито справи Андрія Антоненка, Юлії Кузьменко та Яни Дугарь, — окрема розмова.

У своїй статті про клоунократію Торнстен Кернер висновує таке: «Політик-клоун переконує вражену аудиторію, що він сам — це момент, який має значення, тільки він може прийняти найважливіше рішення щодо доленосної миті, тільки у нього є сила синхронізувати всі розбіжні та суперечливі криві часу». Це так, — Зе! щосили намагається довести свою «месійність». Тотальною брехнею, маніпуляціями, фейками… Однак це жодним чином не позначиться на мірі його відповідальності за скоєне.