Передплатити Підтримати

Рейтингозалежний преЗЕдент

Передноворічний обмін «утримуваними особами» увійде в історію як безпрецедентний факт наруги над правосуддям, волюнтаризму і свавілля особи, що випадково опинилася на владному олімпі і вирішила, що вона – небожитель.

Я, звісно, не відаю, які думки снують у голові новоявленого «миротворця», але, підозрюю, відчуття всемогутності там превалюють.

Однак «судово-рятувальний» процес над ексберкутівцями, на якому було фактично знищено залишки правосуддя, свідчать про інше.

Насамперед про те, що Зеленський готовий заради власного рейтингу переступити не лише через людські життя і долі, але й зламати власні обіцянки. Хто, як не він, тоді ще кандидат, єхидно запитував Порошенка на стадіонних дебатах: «Чому досі не покарані винні у розстрілах на Майдані?», даючи таким чином сигнали про готовність здійснити задавнене правосуддя? Він бачив його саме таким? І чи такого варіанту чекали від нього ті, хто віддав свої голоси за кандидата-популіста?

Обмін саме у такому форматі, коли українська сторона віддала Росії осіб, непричетних до бойових дій на Сході, а тих, хто зрадив присягу перед народом України, вбиваючи Небесну сотню, вочевидь, був узгоджений з «паризьким візаві» Зеленського. З якого дива Путін так опікувався б долею «беркутят», коли в Україні, окрім них, утримуються реальні російські найманці, причому з регулярних збройних формувань? Навіщо Кремлю терористи з Харкова, чи ті ж убивці з Майдану? Відповіді — у перспективах гібридної війни, яку Москва планує провадити в Україні та по всій Європі аж допоки не зламає останні бастіони опору. Наполягаючи на обміні цих одіозних персонажів, Путін і його стратеги добре усвідомлювали, що у випадку згоди Зеленського активні громадяни чинитимуть спротив. Відтак перспектива громадянської війни і повного хаосу стане реальною. Чи не цього й прагне країна-агресор?

Гвалтовність, з якими відбувалося дійство (правовий фарс) в Апеляційному суді, а також невипадковий добір суддів з явно недоброчесними біографіями (визначили тих, кого можна, у разі непослуху, позбавити посад чи «поставити у куток»), продемонстрували, що процес узурпації влади зайшов надто далеко. Не кажу про «свого на 100 відсотків» генпрокурора, який дозволив собі екзотичний спосіб тиснути на суд, і навіть не про Авакова, що на догоду власним прем’єрським амбіціям ладен служити хоч самому дияволу. Мова про те, що можемо забути і про Конституцію парламентсько-президентської республіки, і про розподіл та незалежність гілок влади, і про багато речей, які характеризують демократичний устрій. Маємо автократію, народжену не тільки обставинами режиму популіста, але й його ментальністю, світобаченням та притаманною для будь-якого актора жагою слави.

Президент Зеленський — реінкарнація Януковича, до того ж дуже слухняна маріонетка не тільки у руках свого фінансиста Коломойського, але й Андрія Портнова, який після повернення в Україну у власному телеграм-каналі та з екранів певних телекомпаній, по суті, роздає реваншистські інструкції нинішнім правителям України.

Однак є ще один аспект цієї історії, який обов’язково вилізе, мов шило з мішка, коли пазли історії складуться інакше. Я довго міркував над тим, що стало мотиваційним чинником для Руслана Рябошапки, коли він відкликав групу своїх підлеглих, які роками займалися справою Майдану, а відтак написав відверто протиправне звернення до суду. І дійшов висновку, що генеральний прокурор вирішив розіграти партію у кілька ходів. З одного боку, — підіграти Зеленському у його маніакальному бажанні подобатися інфантилам-виборцям. По-друге, використати волю глави держави, для того, аби позбутися «висяка», у який перетворилося розслідування розстрілів у центрі Києва 18−21 лютого 2014 року. І найголовніше, — підставити свого роботодавця. Підставити віртуозно і витончено. В умовах, коли Зе! позиціонує себе «центром українського всесвіту», коли не під примусом, не через ектраординарні обставини перетягує на себе владну ковдру повноважень, саме з ним асоціюватимуть небачену зраду — звільнення ексберкутівців, а перед тим — ключового свідка у справі міжнародного масштабу — збиття малайзійського «Боїнга». Саме на його голову впадуть прокляття сімей, які втратили своїх батьків, братів, синів на гарячому від крові Майдані. Саме він стане офірним цапом-відбувайлом, а не ті, чиїми руками провернув цю брутальну аферу. І тоді йому не допоможуть ні лицемірне моралізаторство на кшталт «ми повернули своїх» (попередник Зеленського повернув понад три тисячі наших поневолених громадян, не йдучи на повідку Путіна), ні комедійний талант виходити з делікатних ситуацій віджартувавшись, ні тим паче, начебто віддані, але водночас далекоглядні друзі-силовики.

Бажання втримати просілий рейтинг є палицею з двома кінцями.

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram