Кокетливий більшовизм

Наступного тижня мине 102 роки, як дрібна, фактично маргінальна партія на чолі з Леніним здійснила переворот у царській Росії.

Здавалося б, дата вже призабута, ідеологічну, політичну практику більшовизму засуджено, однак досі народи, яким довелося сповна відчути її наслідки, не можуть оговтатися від страшного соціального експерименту диктатури пролетаріату. Ба більше! Більшовизм, виявляється, актуальний для політиків, готових «повторити» ленінське танґо задля здобуття влади.

В Україні, де більшовицька спадщина жахає мартирологом жертв — від російської окупації УНР, через сталінські репресії, Голодомор, гекатомби втрат Другої світової, відтак героїчного спротиву УПА і сибірських таборів, — на початку ІІІ тисячоліття можливі рецидиви більшовизму. Вони стали реальністю після перемоги на виборах ультрапопулістів зі «Слуги народу».

Які б ідеологічні шати не намагалися нап’ялити на нашвидкоруч зібрану політичну тусовку Зеленського її політтехнологи, як би не називали себе «лібертаріанцями», «діджиталізованими лібералами», привид більшовизму бовваніє над їхніми вчинками, рішеннями, тактичними вивертами. У своїй передвиборчій риториці вони ставили на інфантильного обивателя, сучасного люмпена, у якого, як і записано у більшовицькій біблії, — комуністичному маніфесті — немає батьківщини, якому «нічого втрачати, окрім своїх пут». Ця риторика дала Зе! виборцю моральне право говорити про «зубожіння», відсутність будь-яких соціальних обов’язків, надто ж від обов’язку захищати країну перед лицем російської агресії. Власну ж недолугість, лінь та безвідповідальність виправдовувати вигаданими звинуваченнями на адресу «бариг», що, мовляв, сидять на шиї у пересічного українця і «торгують на його крові».

Зе!Команда пообіцяла швидкий мир, не задекларувавши ціну цього миру. На практиці президент і його радники мають намір «купити» цей «мир» в агресора шляхом капітуляції і національної ганьби. Точнісінько так діяли більшовики понад сто років тому, усіма силами наближаючи військовий крах царської Росії у Першій світовій війні, розкладаючи морально війська на фронті. «Мир народам!» було на перших шпальтах більшовицьких газет, і цей мир відтак, після перемоги Леніна і його кліки обернувся не тільки іноземними інтервенціями, але й громадянською війною, тотальною руїною господарки, державних інституцій, голодом і масовими жертвами. «До основанья, а затем…».

Хіба команда Зеленського не пропонує нам такий варіант? Хіба ми не бачимо, як руйнуються, дискредитуються державні інституції через навалу дилетантів, пройдисвітів і невігласів, які осідлали хвилю і взялися втілювати у життя свої фантазії? Воістину, «Тепер ми всі президенти» (Володимир Зеленський) = «Навіть кухарка може керувати державою» (Володимир Ленін).

Зеленський йшов на вибори, не даючи «ні обіцянок, ні пробачень»… Що ж, «найважливішим серед мистецтв є для нас мистецтво кіно», — любив повторювати більшовицький вождь.

Насправді Зеленський за грайливою риторикою про відсутність обіцянок приховував цілком конкретні зобов’язання перед реальними замовниками шоу, яким наплювати на інтереси країни. Для них вона є байдужою, ба навіть ворожою, бо завжди вагітна протестом, майданами і прагненням свободи. Попри свої астрономічні статки, ці персонажі, як от Ігор Коломойський, за натурою є таким же брутальним і безпринципним люмпеном, а в основі їхньої життєвої філософії — презирство до «лохів», яких можна дурити, визискувати і висміювати. Відомий мем Зеленського «Янелох» — це внутрішня реакція гопника, який, майже за Фройдом, панічно боїться стати в очах олігарха таким, як і зневажені ним же… Бо тоді він потрапить на один щабель з одуреними «Слугою» вчителями із зарплатою 4 тис. у.о., ФОПами, яким накинули РРО, вояками, яких відводять зі здобутих кров’ю позицій…

Щоб виправдати відсутність «швидких змін», яких, підозрюю, і не планувалося, владна команда вдається до пропагандистських маніпуляцій. За прикладом більшовиків, які на повну використовували міф про ворогів народу, Банкова наполегливо просуває ідею про «реваншизм» попередників, що, мовляв, заважають, і яких слід якомога швидше запроторити за ґрати. До розряду «ворогів» вже потрапили надто відверті народні депутати, добробати, які не погоджуються з капітулянтським наміром розведення військ, незалежні блогери і публічні інтелектуали, які не бояться висловлювати власну думку щодо руйнівної політики «слуг народу». Одне слово, як зневажливо висловився ще один «фахівець», вчорашній кварталівець, а нині заступник секретаря РНБО Сергій Сивохо, «войовнича меншість». Для Зе! Команди такі порадники — маргінали, «янелохи» сповідують ленінські настанови про інтелігентів: «насправді це не мозок, а лайно».

Ті, хто не гидував дифамацією і фейками, компрометуючи опонентів, ті, хто брутально принижував журналістів, зараз кокетливо і водночас обурено повідомляють загалу про «втому президента від негативу». Забуваючи при цьому, що джерелом кпинів і колючих випадів проти Зеленського і його «слуг» є акурат вони самі. Рівно ж як створюючи комфортне середовище безкарності і потурання для «ньюзмейкерів» на кшталт Яременка, Ківи, Дубінського та їже з ними…

Німецький публіцист Вільгельм Швьобель мав рацію, коли писав: «Народ не стає вільнішим від того, що ті, хто править ним, називають себе слугами народу».