Тупик Зеленського
Я зрозумів, на кого схожий Зеленський. Мабуть, багатьом з нас доводилося подорожувати в одному купе з такими собі «всезнайками», що можуть усю ніч балакати на будь-які теми: від сортів картоплі до облаштування міжнародної космічної станції. Причому, говорити про всі ці речі з особливим апломбом, - апломбом дилетантів. Не сприймаючи закидів у неправоті, з піною на устах переконуючи, що всі їхні теревені, - то експертна оцінка найвищої проби.
У потягу від таких один порятунок: вийти у тамбур або у вагон-ресторан і почекати, доки наш горе-«енциклопедист» не засне. У нашому з вами випадку з країни не вийдеш. Тому ми змушені (у найгіршому варіанті — цілих п’ять років) вислуховувати «пургу» з уст найвищого посадовця.
Бо войовниче невігластво злопам’ятне і мстиве. Воно завжди шукає винних, коли його ставлять перед дзеркалом, коли вказують на ляпи і помилки. Для Зеленського дуже зручним цапом-відбувайлом є його «попередник». Хоча, гадаю, наодинці зі собою вчорашній комік визнає усю свою непривабливість і дріб’язковість порівняно із тим, на що був здатен Порошенко, і з тим, що насправді зробив п’ятий президент. Звідси, з ревнощів і заздрості, з внутрішнього відчуття меншовартості, — погрози на адресу постмайданних лідерів, намагання залякати їх, принизити і ошельмувати. Звідси й негласна підтримка (а може, й залаштункові домовленості) з типами на кшталт Портнова, які також не проти влаштувати терор для «порохоботів». Правда, у цієї публіки є інші мотиви — реванш за Революцію Гідності, яка поставила хрест на їхніх «блискучих» кар’єрах.
Коли дилетант зі сцени знущається над досвідченими та освіченими людьми, ті сприймають це належно, навіть аплодують вдалим жартам. Самоіронія у здорових межах є ознакою самодостатньої, цільної особистості, слугує запобіжником перед зірковою недугою. Коли той же дилетант-артист з якогось дива потрапляє у владне крісло, то болісно сприймає навіть найменший натяк на критику, яка «ранить» його зіркове еґо.
Звідси — агресія до тих, на чиєму тлі фігура нашого реформатора і «народного месника» виглядає жалюгідною. Звідси й явне небажання більш-менш притомних людей йти на службу до патологічних брехунів, бо, як слушно зауважив колись кріейтор Девід Огілві, «робота з дилетантами деморалізує професіоналів».
Звідси зовсім нетиха ненависть Зеленського до журналістів, яка одразу ж знаходить підтримку у його «команді». Чого вартий Володимир Бородянський — міністр культури (!) — з його ідеєю кримінальної відповідальності для ЗМІ за «спотворення інформації».
Щось дуже знайоме, чи не так? І дуже схоже на Росію. Там вже тягнуть журналістів до цюпи за «недостовірну інформацію», причому критерії достовірності визначає дуже обмежене коло осіб. Власне, путінська Росія, а, точніше, сумнівні лаври її авторитарного лідера, не дають спати нашому «дуже маленькому Путіну». Точна метафора публіциста Віталія Портникова — це не просто мовна фігура, це суть світоглядних та поведінкових категорій, притаманних нашому артистичному популістові, який хотів би не тільки перейняти манеру і стиль кремлівського ефесбешного правителя, але й досягти схожого з Путіним результату. Загнати опозицію під плінтус, вручну керувати придворними олігархами, бундючно кидати гопницькі виклики цивілізованому світові і не гризтися докорами сумління. Не даремно Зеленський вперто не хоче оприлюднювати свої розмови з ВВП. Хто його зна, може, той дає новобранцю уроки державного управління? Але, попри гротескність нашого «дуже маленького Путіна», мусимо усвідомити, що фанатичне прагнення абсолютної влади, а також маніакальна ідея месіанства, без сумніву, притаманна і Зеленському, і його найвідомішому телевізійному персонажу зі «Слуги народу», може закінчитися не так комічно. «Насильство — останній козир дилетантів», — писав великий фантаст Айзек Азімов у своїй «Академії», а Голобородько власноруч розстріляв парламент.
Тому не варто особливо дивуватися від повідомлення журналістки Соні Кошкіної про систематичні «планьорки» Зеленського зі силовиками, на яких ретельно виписують черговість «посадок» найненависніших популістському режиму осіб. Сергій Пашинський став першим у цьому зловісному реєстрі, Костянтин Жеваго — другим, хто стане наступним побачимо. Педантичний дилетант вже визначив своїм «орлам» і дедлайни — 1 листопада…
Агресивний дилетантизм з апломбом, неусвідомлена некомпетентність Зеленського викристалізувалися у фразі (цитую мовою оригіналу): «Бабий Яр там». Передайте всем, кто там погиб, привет…". Це навіть не цинізм, це тупе бидляцьке самолюбування, яке наразі не дістало гідного опору, і тому вважає, що дозволено все. Я не знаю, чи «пан Бандера був би шокований» від числа вулиць, названих на його честь в Україні, але те, що іменем Зеленського у нас вулиць не називатимуть, знаю напевне. Хіба тупики…
