Власними руками. Хто "чиститиме" ЗМІ від корупціонерів для Богдана?

Свободу слова вирішили регулювати за допомогою колегіальних рішень самих журналістів

В принципі після призначення Нестора Шуфрича на посаду голови комітету зі свободи слова про майбутнє вільної журналістики в Україні можна було б і не хвилюватися. Її перевели до розряду «не жилець».

Поміркуйте самі. Про яку свободу можна говорити в умовах редакційної цензури, олігархічного фінансування і явного завдання з інформаційного обслуговування тих чи інших партійно-кланових груп? Розраховувати, що орган, який очолює людина, що голосувала за диктаторські закони, раптом турбуватиметься про захист основних прав і свобод — більш ніж наївно. Однак і цього, як виявилося, деяким чиновникам здалося недостатньо. 16 вересня в Офісі президента пройшло перше засідання Ради з питань свободи слова при президентові України. Будь-яка офіційна інформація про ці збори відсутня.

Головний редактор РБК-Україна Сергій Щербина в Facebook написав, що його особливо вразило, що під час обговорення завдань ради обговорювали опрацювання ідеї про введення національної прес-карти. «Цей документ, як я зрозумів, має надавати статус журналіста, а за проступки такого статусу можна позбавити. Легко припустити, що за принципом наявності національної прес-карти будуть давати акредитацію в парламент, на події за участю президента і т.д.», — написав він.

За словами видання the Babel, на нараді були присутні заступник голови Офісу президента Кирило Тимошенко і міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський. Головував експерт інформдепартаменту Офісу президента Максим Кречетов. А також понад 30 представників ЗМІ, яким запропонували обрати тимчасовий склад ради з 15 осіб — шість від медіа, шість від громадських організацій і по одному від Офісу президента, Національної спілки журналістів і Незалежної медіапрофспілки.

Примітно, що журналісти, які прийшли на зустріч, спочатку не знали, що їм доведеться обрати склад нововигаданої ради. Прес-секретар Американської торгової палати Тетяна Попова в Facebook розкрила подробиці. Крім неї, від громадських організацій обрані: Діана Дуцик («Детектор медіа»), Олександр Бурмагін («Платформа права людини»), Світлана Остапа («Детектор медіа»), Тарас Шевченко («Центр демократії і верховенства права CEDEM»), Тетяна Лебедєва (екс-глава наглядової ради «Суспільного»). Від медіа: Наталія Гуменюк («Громадське»), Павло Єлізаров (3s.tv), Наталія Влащенко (ZIK), Михайло Ткач (проект «Радіо Свобода» — «Схеми: Корупція в деталях»), Вадим Місько (секретар наглядової ради «Суспільного») і Данило Яневський.

Крім того, до ради автоматично потрапив голова Національної спілки журналістів Сергій Томіленко. Повідомляється, що рада повинна напрацьовувати рекомендації для державних органів з: безпеки та соціального захисту журналістів, саморегуляції і розвитку стандартів, протидії пропаганді і фейкам, доступу до інформації, правовому регулюванню медіа та розвитку регіональних медіа. Фактично маємо майже готовий механізм для регулювання журналістської професії — причому обговорювали його таємно — і готовий орган влади, який покликаний зображати незалежність.

Про те, як національна прес-карта може стати частиною процесу стримування незалежної преси, пояснив Сергій Щербина. Однак проблема не тільки в цьому. Українські медійні союзи, такі як Національна спілка журналістів України і Незалежна медіа-профспілка, кілька років поширюють серед своїх членів міжнародні прес-карти. Що тепер буде з ними? Відберуть? Перестануть видавати? Якщо, наприклад, журналіст не має національної прес-карти, але є володіє міжнародною — тією, яку визнають Міжнародна федерація журналістики і Європейська федерація журналістики, чи буде це означати, що Офіс президента крутіший, ніж Джеремі Діара, Дуня Міятович і основні світові журналістські спільноти?

І друге питання: шість голосів журналістів на шість голосів громадських і два голоси чиновників — хіба це схоже на самоврядування галузі? Чому саме ці медіа і саме ці ГО? Хто так вирішив? Що це за таємниця, покрита мороком? Відкритим залишається питання щодо складу ради. Чому прес-секретар Американської торгової палати, а не засновник «Вавилон 13», або член спільноти «Баба і кіт»? Хіба для забезпечення справедливого представництва від українських медіа та громадських організацій не варто провести широкі з'їзди, обговорити проблематику, призначити прозоре голосування за кандидатів? А головне, чому ті деякі шановні члени медіаспільноти, які увійшли в новий орган, продовжують грати в цю гру? Хіба їм подобається бути використаними? Нагадаю, що при Путіні теж функціонують громадські ради. Багато їх членів здогадуються, що виконують роль ширми. Але тут навіщо?

Виходячи з того, що розповідають ті, хто був на засіданні, зовсім не випливає, що влада вирішила взяти під контроль українські ЗМІ. Боже збав! Вони ж приватні. А організації громадські. План набагато витонченіший. Свободу слова вирішили регулювати за допомогою колегіальних рішень самих журналістів. Ну що ж. Причесана свобода — це основний компонент суверенної псевдодемократії путінського зразка. «Свобода, гласність, перебудова», які ми заслужили. Ну що ж. Спочивай з миром, незалежна українська журналістико. Прес-картою по горлу — такої жорстокої смерті не заслужила навіть ти. Єдине, що залишається в цій історії за кадром, так це хто зі скандалом вийде з цієї ради першим.

Ну і прекрасною післямовою для цієї історії можуть стати слова глави ОПУ Андрія Богдана про «чистки» в ЗМІ. «Частина корупції в цій державі — це корупція четвертої влади. Журналісти — це четверта влада, і вона глибоко корумпована, як і вся держава. І неможливе очищення перших трьох гілок влади без очищення четвертої. Я ж знаю, як все працює», — сказав глава ОП. Так що у Ради з питань свободи слова тепер ще буде й функція чистильників ЗМІ від корупціонерів.

Переклад з російської

Джерело