Передплатити Підтримати

Крим повернеться в Україну, якщо не грати з Росією у піддавки

Україна належить до семи європейських країн, які практично незалежні від імпорту російського газу. Це також Франція, Іспанія, Велика Британія, Норвегія, Швеція та Румунія.

Водночас є держави, залежність яких від російських поставок критично висока. Це Фінляндія, Естонія, Латвія, Болгарія, Греція, Сербія. Висока залежність також в таких держав, як Німеччина, Італія, Польща, Австрія, Словаччина, Чехія, Угорщина.

Ціна російського газу для залежних від Росії держав вища, ніж для незалежних. Тому вони, у першу чергу, стають цікавими для американських компаній, які шукають збуту свого скрапленого газу на експорт.

Бо ця висока ціна покриває собівартість американського скрапленого газу і тому робить можливим його експорт до Європи. Йдеться про Балканський регіон (Греція, Болгарія, Сербія) та про Балтійський (Польща, Литва, Латвія, Естонія). А також про країни, що з'єднують ці два регіони — Угорщину та Словаччину. Росія може зменшити ціну до такої, щоб американським компаніям було невигідно скраплювати газ для відправки до Європи, але тоді значно зменшуються прибутки самого «Газпрому».

У Польщі та Греції вже збудовано по одному терміналу для прийому американського скрапленого газу. Будується термінал у Хорватії. Якщо провести пряму лінію з півночі на південь — від Таллінна до Атен (а це 2300 кілометрів), то це буде лінією інтересів американських компаній, що постачають скраплений газ до Європи.

Наразі обсяги поставок американського газу до Європи є незначними. Латинська Америка та країни Далекого Сходу є більш привабливим ринком для американського скрапленого газу. Але зі зростанням видобутку газу у США експорт до Європи зростатиме. Головною перешкодою для цього є політика Росії, яка зменшує ціну газу для потенційних споживачів, як тільки вимальовується реальна логістика постачання американського газу. Тому Польща і поспішає з будівництвом газогонів та розширенням терміналу у Свиноусцю, щоб у 2022 році дістати пропозицію найменшої ціни на довгостроковий контракт від російського «Газпрому».

Греція та Італія через п'ять років приєднаються до труби, що додасть 20 мільярдів кубів природного газу з Єгипту та Ізраїлю. Боротьба у нафтогазовому світі йде за те, щоб не допустити трубопроводи до портів Середземного моря з Перської затоки. Єгипту та Ізраілю пощастило, що їхні родовища розташовані у самому Середземному морі. Тому великі держави не можуть нічого вдіяти, хіба узгодити максимальну потужність труби.

Це не дуже хороша новина для американського скрапленого газу, бо ті 20 мільярдів кубів природного газу становлять п'ять відсотків від всього імпорту газу до ЄС, який сягає 400 мільярдів кубів на рік. Втім, якщо споживання газу у Євросоюзі буде зростати, то зростатиме і його імпорт. Через п'ять років ці 20 мільярдів кубів не сильно вплинуть на зменшення ціни, якщо споживання та імпорт газу до Євросоюзу щороку буде збільшуватися хоча би на відсоток.

З тих 400 мільярдів кубів, що завозяться щороку до ЄC, левова частка належить Росії - 155,7 мільярда кубів, або майже 39% всього імпорту ЄС. Якщо ж брати всі країни Європи (а не тільки ті, що входять до ЄС), то разом з Туреччиною вони закупили 201 мільярд кубів російського газу з тих майже 500 мільярдів кубів, що видобуто у Росії у 2018 році.

У грошовому еквіваленті Росія продала газу до ЄС у 2018 році на суму майже 30 мільярдів євро. Доходи від продажу нафти до ЄС поки що у два з гаком рази перебільшують доходи від продажу газу і становлять 64,7 мільярда євро. Але перспективи продажу газу значно кращі, ніж перспективи продажу нафти. У першу чергу, це пов'язано зі збільшенням продажу електромобілів, що зменшує потреби у продуктах нафтопереробки, і відповідно, у сирій нафті. У другу чергу, з погіршенням якості російської марки Urals, оскільки вона є сумішшю якісної західносибірської нафти з менш якісною східносибірською нафтою. А західносибірської вже бракує через виснаження родовищ.

Обсяг поставок і вартість експорту газу буде для Росії зростати у порівнянні з експортом нафти. Тож і значення України як транзитера газу, а також небажаного потенційного експортера газу до Європи, буде з часом все більш важливим чинником у російських калькуляціях.

Україна випадково потрапила до поля зору американських експортерів скрапленого газу. Це сталося тому, що в контракті Тимошенко на 2010−2019 роки базова ціна була вказана 450 доларів за 1000 кубів. Така ціна автоматично робила американський скраплений газ конкурентоспроможним на газовому ринку України. Американські експортери, мабуть, не здогадувалися, що у візантійських газових стосунках між Україною та Росією діє правило Козьми Пруткова: «Якщо на клітці слона прочитаєш напис „буйвол“ — не вір очам своїм».

Україна не повинна бути цікавою для американських експортерів скрапленого газу, принаймні, у довгостроковій перспективі, тому що здатна з легкістю забезпечити свої потреби у газі завдяки власному видобуванню. При власному видобуванні американська ціна скрапленого газу не може бути конкурентоспроможною.

Тому довгостроково слід планувати не купівлю скрапленого газу, а співпрацю з американськими компаніями для збільшення видобутку в Україні. У першу чергу, на сланцевих родовищах, де технологія і фінансовий важіль є вирішальними чинниками.

Навіть якщо уявити, що ціна американського скрапленого газу буде субсидована урядом США, це не вигідно Україні, зважаючи на факт окупації Криму. Тому що повернути Крим з родовищами газу вартістю 1,5 трильйона доларів можливо лише, створивши конкуренцію Росії на європейському газовому ринку. А створити цю конкуренцію можна лише збільшенням власного видобутку, щоби він перебільшував споживання всередині України. Якщо конкуренція українського газу зіб'є російську ціну хоча б на 5 доларів за 1000 кубів, то втрати Росії від експорту 201 мільярда кубів становитимуть 1 мільярд доларів на рік. Цього, однак, ще не достатньо, щоби Росія віддала вкрадені родовища у обмін на припинення українського експорту, але це хороша стартова позиція для запрошення Росії до переговорів. І це буде тільки початком 10 покарань єгипетських для Росії, поки вона не поверне Крим. Вартість вкраденого газу на родовищах Криму у 1500 разів більша за цей мільярд, але цей один мільярд живий, а той трильйон є заморожений санкціями і невідомо коли буде розморожений. Беручи до уваги позицію Конгресу США, Росія ніколи не зможе продавати вкрадений газ. Якщо ж експорт українського газу до Європи зможе збити ціну російського газу на 50 доларів за 1000 кубів, то втрати Росії щорік будуть сягати вже 10 мільярдів доларів. А от такі втрати вже будуть серйозним аргументом для Росії, щоби вона замислилася про повернення награбованого.

Сказати, що український уряд цього не розумів, — не можна. Бо уряд задекларував бажання збільшити видобуток до 27 мільярдів кубів на рік на кінець 2020 року. Тільки задекларувати бажання та реалізувати його — це зовсім різні речі.

Зараз вже зрозуміло, що 27 мільярдів на кінець 2020 року не буде. А щоби було, потрібні два чинники. Перший - контроль над усім ланцюжком дозвільних документів і тендерів. Це передбачає координацію дій між Держгеонадра, Мінекології, Міненергетики, а також дозволом територіальних громад, де має проводитися діяльність видобувних компаній.Територіальним громадам слід надати 5% з доходів держави від договорів про розподіл продукції з газовидобувальниками. Це слід вирішити на законодавчому рівні, і тоді затримки з боку громад не буде. А для Держгеонадр, Мінекології та Міненергетики створити «єдине вікно» з жорсткими вимогами до максимальних термінів розгляду заявок. Перший крок на цьому шляху вже зроблено об'єднанням цих відомств під дахом одного міністерства. Але це ще не гарантує прискорення видачі дозвільних документів.

Другим чинником, від якого залежить виконання плану значного збільшення видобутку газу, є залучення великих американських компаній на два найбільші родовища сланцевого газу — Юзівське та Олеське.

Беручи до уваги лінію фронту, що проходить по частині Юзівської площі, питання газовидобування на цій площі слід передати РНБОУ. Оскільки Юзівська площа, а також і Олеська площа, є тими проектами, які дійсно можуть перетворити Україну з імпортера газу на експортера, Росія чинитиме усе можливе, щоби великого видобутку на цих площах не було, або було, але нескоро. Тому і питання дозволів на газовидобування на Олеській площі теж слід підпорядкувати РНБОУ.

Чому потрібно залучати саме американські нафтогазові компанії? Щоби вони лобіювали інтереси українського уряду в Конгресі та уряді США. Бо наразі політика сприяння експорту американського скрапленого газу до Європи суперечить бажанню України значно збільшити видобуток газу. Потенційний експорт українського газу зіб'є ціни не тільки Росії, але й американським експортерам скрапленого газу. Нижчі ціни сильніше б'ють по американських експортерах, ніж по російських. А якщо такі компанії США, як Екссон та Шеврон, будуть розробляти Юзівське та Олеське родовища, то ставлення американського уряду до газовидобування в Україні буде набагато прихильнішим. І тоді швидкість зростання видобутку сягне таких темпів, що Росія сама запропонує переговори про двосторонні відносини щодо газової тематики, і це наблизить повернення Криму.

Збереження санкцій США, а також країн ЄС щодо Криму є важливим чинником на той період, поки Україна буде збільшувати видобування газу. Їхнє збереження та ретельне дотримування, безперечно, сприятимуть створенню клімату для переговорів. Але без зусиль України для створення конкуренції російському газу у Європі вони не призведуть до повернення родовищ і Криму, бо потенційний приз у 1,5 трильйона доларів переважає, з точки зору Росії, ті втрати, що вона несе у зв'язку із санкціями.

Чи пов'язане захоплення частини Донбасу також з політикою збільшення російського експорту газу? Безперечно.

Висадка російського диверсанта Гіркіна у 2014 році у Слов'янську, що стоїть на Юзівській площі, мала на меті встановити контроль на Юзівський газоносній площі. А ця газоносна площа є другою за значимістю надією України на енергетичну незалежність від Росії після кримських газових родовищ. Хоча Юзівську площу вдалося здебільшого звільнити від окупантів, та лінія фронту, що пролягає поруч, відлякує потенційних інвесторів від вкладання значних коштів у прифронтовій зоні.

Тому стверджувати, що Росія захопила Донбас, щоби торгуватися щодо Криму, не варто. Розумніше говорити, що Росія захопила Крим та Донбас, щоби не допустити енергетичної незалежності України, і щоби покращити свої монопольні позиції на європейському ринку газу.

Виходячи з цього, хотілося би пропозиції Коломойського щодо відокремлення питання Донбасу від питання Криму сприймати не за чисту монету, а як його суперництво з Ахметовим. Бо це дає йому змогу показувати порушення законодавства підприємствами Ахметова, що розташовані на окупованих територіях. Зокрема, закупівлю феросплавів у Росії. У цьому протистоянні ми бажаємо Ігорю Валерійовичу великих успіхів, оскільки низькі ціни на електроенергію відповідають не тільки його приватним інтересам, а й інтересам української промисловості та численних домогосподарств. Помірковані ціни на газ та електроенергію потрібні для тієї моделі української економіки, яка має на меті створення «китайського дива» у Європі. Американці вже замислюються, чи розумною була політика президента Ніксона у 70-х роках минулого століття, що призвела не тільки до «китайського дива», а й створила їм могутнього конкурента. Україна теж може бути «дивом», але загрозою американській економиці не стане.

Мета гібридної війни — задешево захопити великі ресурси, а потім правдами-неправдами втримати награбоване. Росія може погодитися на звільнення Донбасу, але тільки за умови де-факто відмови України від Криму та його родовищ.

Тому не слід з цього приводу плекати жодних ілюзій: звільнити Донбас можна тільки після звільнення Криму, а не навпаки.