Передплата 2024 «Добра кухня»

Вакансія для диктатора?

Це ж треба – жити у постійному страху. Мати необмежену владу, топтати Конституцію, плювати на закон, принижувати опонентів, обзивати журналістів і… завжди озиратися, навіюючи собі й іншим однодумцям параноїдальні перспективи, відчувати слизького хробака страху у власній голові.

…Народна депутатка від «слуг» Ліза Богуцька написала якійсь «Лєночці», що Порошенко готує переворот. Цей розпачливий меседж зафіксували «непотрібні журналісти»: «І дуже серйозно готує. Він чекає, що ми відправимо Авакова у відставку, щоб відразу почати. Сьогодні, швидше за все, знімемо недоторканність. Але залишимо міністра МВС. Я засмучена дуже, але іншого шляху поки немає. Він залишиться до грудня. Саме на грудень Петя готує путч».

Підозрюю, «путчевий інсайд» пані Лізі втовкмачили у голову інші, — ті, кого вважає обізнанішими. Можливо, саме так пояснював рішення про Авакова на засіданні фракції Разумков чи Арахамія, а, можливо, сам Зе! на зустрічі зі «слугами», куди заборонили взяти навіть телефони…

Але у випадку зі «новим-старим» міністром внутрішніх справ жупел Порошенка (який, до слова, вже понад сто днів, як не президент), — фундаментально хибний. Лідер «Європейської Солідарності» мав усі можливості стати диктатором у будь-який зручний для нього час у своїй каденції, однак, не зробив цього.

Мають рацію ті, хто зараз заповзявся шукати аналогії «зеленої України» із романом Орвелла «1984», з одіозним персонажем — Емануелем Ґолдштейном — ворогом Океанії, на якого, як тепер на «попередника», вішали усіх собак.

Утім, як на мене, для Зеленського і його «слуг» причиною страху мало б стати інше, і вони мали б остерігатися не Порошенка, а того, за кого власне й проголосували — Арсена Авакова. Підтримавши його кандидатуру, вони, «під гарантію президента» взяли на себе відповідальність за все, що коїлося з поліцією останніми роками. Вони власноруч підтвердили, що Авакову і його команді зійдуть з рук речі, які у нормальній країні стали б причиною не тільки політичної смерті конкретних персонажів. Починаючи від убивства журналіста Павла Шеремета, кривавої сутички «між своїми» у Княжичах, смерті Каті Гандзюк, замахів на громадських активістів, і закінчуючи явним саботажем розслідування убивства п’яними поліцейськими Кирила Тлявова. Пам’ятаєте хлопчика з Переяслав-Хмельницького?

Зеленському і Ко не треба пояснювати, якими інструментами володіє Аваков для приборкання тих, хто перейде йому дорогу. Їм не хотілося б бачити під вікнами Офісу бойовиків з Національних дружин чи інших воєнізованих, до слова, незаконних формувань, які наразі тихо сидять під крилом всесильного патрона. Зрештою, приклад цькувань орлів Білецького (читай — Авакова) проти Порошенка під час його передвиборчих турів країною, мабуть, досі стоїть перед очима усієї публіки, яка на легковірності та інфантильності малоросів дісталася влади.

Однак є ще кілька запитань і до СН, і до її «дорогого президента». Це власне брутальність Нацдружин і Нацкорпусу слід розуміти, коли вони говорять про Авакова як про «гаранта чесних виборів»? Це що, унікальність України у тому, що запорукою вільного і законного волевиявлення є міністр внутрішніх справ, а не президент, ЦВК, Конституційний суд, зрештою? У якій демократичній країні світу громадяни дозволили б таку, по суті, аферистичну передачу повноважень?

Зрештою, чому дивуватися, коли «у єдиному пориві», як за часів СРСР, нардепи «Слуги…» голосують за Івана Баканова, який бачить головне завдання Служби безпеки України (цитую «тронну промову» на засіданні Верховної Ради 29.08.2019): «Забезпечувати справедливий розподіл основних соціальних благ, законності і справедливості» (!!!). Це — реформа? Ні, це покривання рейдерських захоплень, тиск на підприємців, дольова участь у розподілі (як там у большевиків?) «награбованого».

Або ж коли «копіювальна машина» «зеленого парламенту» бурхливими оваціями зустрічає заяви кандидата у Генпрокурори, який каже прямим текстом про «шкідливість» принципу автономії місцевих прокуратур, які, мовляв, не можуть жити без цінних керівних вказівок згори. А саме запровадження такої автономії було серед вимог надання Україні безвізу.

Даремно Володимир Зеленський буквально цитує свого залаштункового ляльковода Ігоря Коломойського, погрожуючи парламенту (у разі неефективності — читай непослуху і саботажу потрібних олігархові рішень) розпуском через рік. Коломойський чудово розуміє, що тоді Зе! ніколи не збере більшості і його можна буде легко позбутися, як непотрібного блазня.

Рівно ж як на випадок Майдану, — ніхто з тих, хто зараз ставить на Зеленського, не вдарить пальцем об палець, аби захистити чи виправдати кіношного персонажа. Його просто приберуть. А прийде той, хто зуміє (радше за все силою) приборкати народну стихію. Бо в країні раптом з’явиться вакансія диктатора. Утім, з «демократичним шармом». Для Європи. Арсен Борисович з цілковитою певністю може повторити слова Аугусто Піночета: «Я не диктатор. Просто у мене такий вираз обличчя».

То кого, на вашу думку, слід боятися Лізі Богуцькій?

Схожі новини