Свита «зробить його разом»

Зустрів знайомого-добробата, який, повернувшись з війни, продовжив приватну справу, що годувала і годує його родину.

Збирається геть з країни, яку захищав, і яку, — у тому не маю сумнівів, — за інших обставин ніколи б не залишив. «Чому?», — запитую. «А що, чекати, коли посадять?». І пішло: про наміри київських владоможців ратифікувати Римський статут, про інтернетні версії переслідувань «воєнних злочинців», тобто усіх, хто 2014-го, не чекаючи призову, кинувся на фронт, про невластиве досі гидке і слизьке почуття незаслуженої вини.

Спробував його розрадити, але навряд чи успішно. До аргументів долучилися інтерпретації майбутнього ФОПів, яким ще тугіше затягнуть ремінці. А головне, тривога за дітей, яких ще слід ставити на ноги. «Але не у цій країні придурків і підляків», — як акцент у розмові.

Подумав: а хіба такі настрої щирих патріотів, хто власноруч давав собі і своїм сім’ям раду, — не були метою кліки реваншистів, яка прикрившись криво усміхненою маскою блазня і його екранним героєм Голобородьком, дорвалася до керма?

«Електоральна революція», як встигли назвати в Україні результати останніх президентських та парламентських виборів, точніше, витончена маніпуляційна технологія, задіяна для здобуття потрібного результату, як і кожен соціальний здвиг, підняла з дна купу мулу. Тепер ця твань заповнює собою усі суспільні пори, бродить, викидаючи шумовиння зі специфічним запахом. Запахом зради, страху і підлості.

Мине час, і дізнаємося, хто готував заштатного актора для невластивої ролі очільника країни, хто тихенько підігрівав його непомірні амбіції, хто певним чином плекав його узалежнення від сумнівної слави, грошей чи ще чогось, бонапартистські плани і безпідставну віру у власну велич. Рівно ж, як і те, кому раптом знадобився невиправний інфантил та невіглас на чолі країни, яка провадить війну з одвічним ворогом, пробує пробити собі шлях до Європи, шукає (хай із запізненням) свою неповторну ідентичність.

Наразі ж маємо час блазня при владі, і мерзотників, яким він потурає. Щоб якнайдошкульніше познущатися над здобутками Революції Гідності.

Проблема справді не у тому, що нам втюхали кота у мішку, проблема у «мішку з чортами», за якого бадьоро проголосували наївні обивателі-малороси, такі ж інфантильні та безвідповідальні, як і сам Зеленський. Проблема у тому, що країною править не він, а його почет, зграя мерзотників — безпринципних, до краю цинічних, зверхніх до «бидла», яким уважає цей народ. Свідомо вживаю словосполучення «цей народ», бо ми ніколи не були для них — кон’юнктурників, кар’єристів, колаборантів, — «своїми». І, може, саме тут найвища справедливість, бо Боже збав від таких «землячків».

Зеленський може скільки завгодно грати ролі «батька нації», «третейського судді», «доброго чи поганого» поліцейського, але мусить затямити одне — відповідатиме він за роль глави держави. І за все, що дозволяли собі з його легкої руки чи через його невігластво або пофігізм коломойські, богдани, портнови, медведчуки і легіон дрібніших персонажів. Пройдисвіти запопадливо взялися користати моментом, аби набити власні гаманці, полестити власному гонору чи злобно помститися уявним «кривдникам».

Саме йому, Володимирові Зеленському, поставлять на карб українські поразки, провали, яких можна було б уникнути, колаборацію з ворогом, зламані людські долі. Він, не Алан Бадоєв, кліпмейкер і режисер, який ні сіло ні впало став постановником ходи до Дня незалежності, відповідатиме за розкол у середовищі армії та її ветеранів. Зрештою, за «розпил» поміж «кварталівцями» державних грошей, призначених для Параду Незалежності, а не його убогої карикатури.

Саме гарант незалежності, а не Кучма з Пінчуком, складатиме звіт перед країною за «хлібне перемир’я», яке майже щодень забирає молоді життя хлопців на фронті. І хомчаки чи апаршини, які видають себе за стратегів і миротворців, не розділять із Зеленським відповідальність за ці втрати. Бо він — верховний головком…

Саме з його прізвищем асоціюватимуться популістичні афери на кшталт «хабарника"-Гримчака, політичні переслідування на підставі шитих білими нитками «справ» проти політичних опонентів. І майже ніхто не згадає, що автором зловісних сценаріїв помсти «майданутим», залаштунковим режисером і вмілим правничим «консультантом» був підручний Януковича Андрій Портнов.

Саме маска Зеленського, не когось іншого, прикриває нечисті судові оборудки довкола ПриватБанку, маніпуляції з монополією на медіаактиви, суддівське свавілля. Саме Офіс Зеленського, ще не отримавши влади ні в парламенті, ні в уряді, — заповзявся позбавити міста належних їм коштів з бюджету розвитку (мабуть, сверблять ручки, як у дрібних шахраїв?).

Саме він, Зеленський, має затямити, що атмосфера безнадії, страху і хаосу, яку намагаються культивувати у суспільстві його підручні (а насправді — його тіньові ляльководи) вагітна непередбачуваними наслідками. Завжди є ті, хто змириться в очікуванні кращих часів у «хаті скраю». Рівно ж як і ті, для кого влада блазнів і мерзотників є принизливою, неприйнятною і не гідною своєї країни.