Культ шахраїв

Мав розмову з відомим у Львові журналістом, перекладачем та науковцем Андрієм Павлишиним. Звісно, говорили про нову владу. Андрій був категоричним. Він уважає, що Зе!Команда – це зграя ошустів, яка скориставшись демократичними механізмами, захопила владу і намагається нав’язати власний дискурс усім.

Можливо, це звучить надто категорично, але що не день, то аргументів на користь такого трактування переможців президентських і парламентських виборів прибуває. Вже не писатиму про історію із дезінформацією ЗМІ, а, отже, суспільства з приводу фейкової відставки глави Офісу президента Андрія Богдана. Затіяну власними ж руками спецоперацію шахраї видали за невинний жарт, ще й перевели стрілки — на самих журналістів. Зробили це «з особливим цинізмом»…

Марцін Круль, історик ідей, написав про таких політичних типів і їхніх прихильників дуже влучно: «Якщо політик для здобуття влади готовий продати свою душу дияволу брехні, а ми не реагуємо на це, то це означає, що ми стаємо спільниками у брехні. А брехня робить з нас ідіотів».

Аби далеко не ходити, згадаю також і клопіт народного депутата, колишнього соратника Арсенія Яценюка Андрія Іванчука, якого Зеленський під час візиту на Івано-Франківщину «зобов'язав» викласти із власної кишені… 175 мільйонів гривень на ремонт дороги в окрузі, де обрали до парламенту представника… «Слуги народу».

Ошусти є ошусти, вони добре знають психологію обивателя, якому подавай як не привселюдних екзекуцій (хай навіть Богу духа не винних людей), то гучних та безпідставних реляцій про боротьбу з корупцією, феєричних обіцянок і планів, зведених на піску.

Утім, і для Іванчука, і для інших жертв «зеленого» піару і брутальності, слід добре затямити одну просту річ. З типами на кшталт Зеленського та Богдана у жодному разі не слід мати справ. Ці уроки мусять також вивчити і рекрути, які потягнулися у владу на пропозиції Зе! Команди. Хтось — з наївного бажання бути причетним до «змін», хтось — з переконання у майбутніх бонусах, які, зазвичай, обіцяє державна посада. У випадку ошустів такі розрахунки не справдяться: де ви бачили колись, щоб гопник толерував підлеглого чи розмірковував над тим, чим заплатити йому за лояльність. Використає і викине. Для нього — це гра, гра на публіку. І допоки публіка вигукує браво, доти й хам відчуватиметься на коні.

Але така гра є небезпечною для самих учасників, оскільки патерналістська більшість, що віддала голоси за нову владу, є вкрай нетерплячою, вона примхлива і швидко змінює любов на ненависть. Дуже хутко Зе! Команді, а особливо людям, з якою її ідентифікують, нагадають про солодкі обіцянки, причому це нагадування не обмежиться злим бурчанням на кухні. Тому закономірною стане трансформація образу коміка та «карателя» чиновників на «сильну руку» з усіма необхідними аксесуарами.

Уже зараз ми є свідками формування культу особи Зеленського, зокрема у партійному середовищі. Згадаймо вже крилате: «Ви — ніхто!», кинуте майбутнім депутатам у Трускавці з натяком на те, що тільки завдяки популярності Зеленського вони потрапили до когорти «обраних і покликаних». А те, що партія «Слуга народу» має намір використовувати у Верховній Раді програмне забезпечення із застосуванням технологій штучного інтелекту, — як обіцяє Давид Арахамія, — це взагалі з царини Орвела. У «Слузі народу», не криючись від аналогій, називають таку ідею «Великим братом»…

Ще згадаймо бюстики Зе!, кокетливо відкинуті ним, знову ж таки у розрахунку на легковірну публіку. Вразлива душа актора потребує слави, а влада лише загострює ці бажання.

Андрій Павлишин вважає, що Україна стала у колію, протоптану Росією ще 20 років тому. Це парадокс, але дуже відносний, — жертва агресії часто набуває рис, притаманних нападнику.

Де зараз Росія, — не варто зайве говорити. Варто говорити про те, чи погоджуються українці на таке майбутнє.