Час піраній чи пролог автократії?

Cеред інших пояснень «феномену» Зе і «Слуги народу»  першим відкидаю версію про те, що, мовляв, Україна перебуває у світовому тренді, і чинний президент повторив так званий «казус Макрона».

До мсьє Еммануеля Володимирові Олексанровичу як до неба. Французький лідер, перед тим як увірватися у вищу лігу (не сміху), закінчив Інститут політичних досліджень, захистив магістерку про Макіавеллі і диплом про Гегеля, був радником Олланда з питань економіки та фінансів, міністром економіки та тих же фінансів в уряді Вальса… Отаке кульгаве виходить порівняння, яке культивують, мабуть, для того, аби видати бажане за дійсне.

Однак говорити про те, що Зеленський і «Слуга…» — випадковість, теж не доводиться. Ці явища виникли як очікувана реакція на Революцію гідності та війну на сході — реакція, народжена Антимайданом, українським обивателем та середовищами «ображених» постмайданною владою кіл. Реакція не спонтанна, ба більше — усіляко підтримувана російською пропагандою. Її завданням на початку агресії була дискредитація оборонних зусиль України, паплюження самої можливості повстання мас, нагнітання істерії довкола «фашизації» київського «режиму», мусування ідеї «Новоросії». Відчувши, що первісний план не проходить, Раша-тудей та іже з нею взялися нагнітати незадоволення, розчарування та страх, пропонуючи українцям простий вихід вирішення складних проблем — «будь-хто, аби не Порошенко», який відтак трансформувався у суто аргентинський варіант: «Que se vayan todos!» («Хай забираються всі!»).

Наслідки — очевидні. Монобільшість «СН» у парламенті — її мажоритарники вимели з насиджених місць звичних персонажів навіть у питомо «регіонівських» округах. «Нові обличчя» домінують усюди, ось тільки ніхто достеменно не може сказати, хто викинув їх на поверхню українського політичного ставка і куди вони мають намір гребти. Це «конфеті», за висловом одного з блогерів, — без ідеології, без спільних інтересів і, що важливо, зі строкатими, часто діаметрально протилежними мотиваціями. З одного боку, «випадкові гості парламентського паті» мали б тішити тих, хто зібрав значно менший електоральний врожай, бо дає їм надію на поступову фрагментацію монобільшості «Слуги…». З іншого ж, одного прекрасного ранку «тусовщики» прокинуться з усвідомленням того, що вони пов’язані відповідальністю за вчинки когось за лаштунками, що вони — виконавці чужих сценаріїв і чужих примх. Правда, ці ґанджі можуть бути уповні компенсовані можливостями, які відкриває ВР і голосування у ній «ласих» питань для ще вчора нікому не знаних, зате амбітних провінційних рекрутів Зе.

Україна переживала схоже у часи Віктора Януковича. Тоді до керма економікою та фінансами також прийшла команда молодих «реформаторів» (Сергій Арбузов, Олександр Клименко) під крилом Саші-стоматолога. Почався активний переділ власності. Якщо перед командою Зеленського стоїть таке завдання, то матимемо «час піраній»: за прикладом верхівки діятимуть й молоді, голодні і жадібні до грошей рекрути «Слуги…». Перші натяки на такий поворот подій вже є: СБУ «кошмарить» вищі державні інституції, починаючи з Кабміну, глава президентського офісу вимагає від генерального прокурора арештувати всі активи Порошенка, вчорашнього керівника держави наполегливо запрошують на розмову в ДБР. Причому, у цій справі «слуги» не гребують допомогою тих, від кого завзято публічно відхрещуються за найменшої нагоди — Андрієві Портнову, здається, дали «зелене світло» у його юридичних «капостях» для помсти вчорашнім кривдникам.

Суто більшовицьке бажання «поділити поділене» штовхає владні кола на шлях ігнорування закону. З появою «свого» парламенту і «свого» Кабміну, з призначенням «своїх» на всі посади у силових та фіскальних органах, ця тенденція лише зростатиме. Абсолютна влада веде то абсолютної розбещеності, а точніше — до автократії.

Для Зеленського і тих, хто «вклався» у його перемогу, це і виклик, і спокуса. Тим паче, що у парламенті (не без участі спонсорів Зе) з’явилася друга за числом мандатів суто реваншистська, проросійська сила — ОПЗЖ Медведчука. Кум Путіна використає всі можливості для того, аби спробувати розвернути Україну навспак. Для цього годиться найпростіший фокус: продемонструвати, що Україна нічим не відрізняється від сусідок — Росії та Білорусі, принаймні за укладом і стилем суспільного договору. Реваншисти провокуватимуть хаос, протистояння влади і патріотичних сил, змушуючи першу вдаватися до недемократичних інструментів стримування вулиці і парламентської меншості. І Європа, так вони мріють, втомившись від українських перверзій, махне на нас рукою…

А спокуса — вона притаманна новобранцям у політиці. Зеленський вже встиг продемонструвати, як правитиме, публічно принижуючи розмаїтих чиновників (навіть не підлеглих йому за законом), «розпікаючи» місцевих керівників. Може, таким чином компенсовував брак овацій, які часто чув, перебуваючи на сцені 95-го Кварталу. А може, на підсвідомому рівні у нього спрацьовував ще не визрілий, зате такий підступний «комплекс Наполеона».