Кукла Зе обнулить нашу колективну «революцію гідності» до рівня 2010 року
Політику під назвою «дразніть хохла» не Путін із Сурковим придумали
Ну і про Зеленського ж. Я тут була дещо «рісьорчила» в мережі на зовсім іншу тему — і, наткнулась на ось цей комент «свідка доби»: «Я не перший день живу в ситуації постійного конфлікту — мовного, культурного. Особливо при совєцькій владі. І бачив багатьох схожих на мене людей. Коли при тобі висміюють все українське, а ти нічого не можеш вдіяти, бо зразу затаврують, що націоналіст — і все, кінець. Вам важко в це повірити, але це правда. Кінець нормального життя, утиски, переслідування, цілком можливе КГБ, тюрма. Тому в багатьох виникало підсвідоме бажання показати: то те старе українське погане, хуторянське, убоге, примітивне, наївне. А я ж не такий, я новий, я прогресивний, я вмію писати вірші матюками, вмію бухати, а що я українською розмовляю, то це таке, так вийшло. І хоч минуло 30 років, коли такий психологічний самозахист не потрібний, однак залишкове явище спостерігається навіть у тих, хто радянської влади не зазнав. Оце бажання какнути на своє, показати, що ти інакший, прогресивний, а те хуторянське, убоге наївне ти поборюєш, ти його не сприймаєш, ти хочеш просвітити „современними огнями“… Це не так. Збоку це сприймається огидно, як звичайне х… ляцьке самоїдство».
По-моєму, цей спогад (а в нас таке згадують рідко, і в підручниках про таке не пишуть) багато що пояснює в феномені того «колективного самогубства», до якого готуються українці, котрі щиро (!) збираються голосувати за куклу з комічного шоу від московських кураторів. Пояснює, звідки в наших людей така клінічна відсутність імунітету на колоніальний «тролінґ».
«Як затролити цілий народ» — це не Путін із Сурковим, і не КГБ перші придумали, політика під назвою «дразніть хохла» походить ще з імператорського театру 19-го ст. На пам'яті мого покоління, за Щербицького, «что-нибудь укрАинское» в інформпросторі вже з'являлось (було можливе) майже виключно як предмет обри-га-га-нія, — і так, будь-яка персональна «революція гідности» (коли з вас ржуть у вічі, а ви у відповідь не підгигикуєте з дурнуватим осміхом, щоб продемонструвати свою «незакомплексованість», а ставите ржуна на місце, щоб сам заткавсь і десятому заказав) тоді реально загрожувала звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі» (тому в лихої пам'яті «маланчуківські» 1970-ті інтеліґенція в Києві говорила по-українському тільки вдома, і взагалі сиділа тихо як миш, щоб, крий-Біг, нікого «не спровокувати» фактом свого існування, — а бідолашний обга-га-каний простолюд і сам бігцем оддавав дітей до «руських шкіл» — бо не хотів, щоб із них сміялися).
В результаті сьогодні українці масово страждають на класичний, у 4-му поколінні, «синдром вивченої безпорадности»: коли з нас глумляться в живі очі «з особливим цинізмом» («тролять»), ми використовуємо свій психологічний ресурс не на те, щоб захистити свою гідність, а на те, щоб переконати себе, ніби це «нічого страшного», і «а що тут такого», і — для вже повної психологічної безпеки — «давайтє посмєйомся вмєстє»…
«95-й квартал» — технологія «обрига-гай хохла» в 4-му поколінні, що паразитує акурат на цій нашій витісненій травмі. А Кукла Зе — віртуальний персонаж із дуже важливою функцією: обнулити нашу колективну, тільки-но розпочату в 2014-му «революцію гідности» — назад до рівня 2010 року: коли в Кремлі за боки брались од реготу, «виписавши» в президенти «дурним хохлам» на вибір двох своїх аґентів, варіанти М і Ж, — і хай чубляться, оборжака ж!
Уже чимало писано про сценарій, за яким віртуальна Кукла Зе має, як пилососом, має «ввібрати» весь протестний електорат і потім «передати», яким-небудь гебешним наперсточницьким трюком (зміною політустрою), «всю власть советам», (наприклад, Газпромівській «канцлерині», а та вже, по старшинству, своєму московському куратору). І так, цей сценарій розрахований — стовідсотково — на експлуатацію якраз нашої «вивченої безпорадности». Тож не варто кричати людям, що успадкували цей синдром, які вони дурні, — саме це кричали їхнім дідам і прадідам, від яких вони зараз, підсвідомо, намагаються дистанціюватись. За один місяць такі травми не лікуються, і «відбита» чутливість до образи національної гідности — не відновлюється. Апелювати тут можна вже тільки до логіки — до здорового глузду. На який, власне, й надія…
