Ракицький тепер завжди «поза грою»

Ось уже кілька днів футбольні фани Укра­їни обговорюють новину, яка підірвала спокійне міжсезоння: перехід захисни­ка збірної України Ярослава Ракицького у ро­сійський «Зеніт».

Одні кажуть про нову кар’єрну вершину гравця, його фінансово вигідний контракт «на старості літ». Але більшість обу­рюється безпринципністю спортсмена. Вва­жає його манкуртом. Особою, яка підтверди­ла утверджену серед вболівальницького загалу думку про те, що 44-й номер «Шахтаря» (а те­пер і «Зеніта») зневажає Україну. Раніше — де­монстративним ігноруванням державного гімну, тепер — вояжем до країни, яка окупува­ла частину нашої держави, призвела до тисяч смертей. У тому числі — на такому дорогому для Ракицького Донбасі.

Команда із Санкт-Петербурга — улюблений футбольний клуб президента і прем’єра Ро­сії, які на нашу країну дивляться через приціли. Спонсор «Зеніта» — корпорація «Газпром», зна­чну частку в якій мають правителі цієї країни-агресора. Цей той самий «Газпром», який ого­лошував енергетичні війни Україні, а тепер хоче взяти нас під ніготь своїми «північними потока­ми». Значна частина виручки «Газпрому» іде на поповнення військового бюджету Росії, на нео­голошену війну проти України. «Газпромівські» гроші (а щорічно Ракицький отримуватиме у «Зеніті» 2,5 млн. доларів) для цього футболіс­та не пахнуть ні кров’ю, ні порохом від снарядів, випущених на Донбасі російськими «Градами».

Послухайте з цього приводу думки трьох лю­дей — політика, журналіста, музиканта.

Борислав Береза, народний депутат: «Якщо Ракицький вважає, що може грати у Пітері і роз­важати росіян, поки у Росії за ґратами сидять Сенцов і Карп’юк, поки у заручниках тримають наших моряків, поки кримських татар, які ка­жуть, що „Крим — це Україна“, на анексованому півострові кидають у застінки ФСБ — то це його, Ракицького, аморальний вибір. Бачити його у збірній після цього не хочу. І перемоги збірної за його участі мене не цікавлять».

Айдер Муждабаєв, ведучий кримськотатар­ського телеканалу АTR: «Гравець збірної Укра­їни поїхав грати за улюблену команду росій­ського фюрера… Не створюйте собі кумирів з артистів, спортсменів та інших, яким у певний період часу наш прапор дає деякий плюс у ка­піталізації. Як тільки „бабла“ на якомусь етапі життя їм виявиться замало, вони викинуть пра­пор і побіжать на запах бабла далі, хоч до чор­та лисого… Біжіть! Україна обійдеться без вас. Сьогоднішнє і майбутнє України не залежить від вас!».

Олександр Сидоренко («Фоззі»), лідер гур­ту «Танок на майдані Конго»: «Ракицький… На моє особисте переконання, відкритий проти­вник кращий за тих, хто співає гімн, але тримає Путіна в кишені. Він хоча б не бреше. Але. Якщо Шевченко викличе Ракицького до збірної, то її гру буде зірвано. В будь-якому місті, гадаю. Мені так шкода, що життя не відповідає споді­ванням, але світ звузився. Хто не з нами, той проти нас. Третього не дано».

Ну і суто від себе. Категорично не сприй­маю плачі деяких «авторитетів» про те, що Ра­кицький поїхав «заробляти на хліб», щоб «го­дувати себе і дружину». Ніхто у Ракицьких не голодує, з мівіни на мівіну не перебивається. За банківські дивіденди від своїх заробітків у «Шахтарі» і у національній збірній Ярослав міг би черпати червону ікру відрами. Його дру­жина Ольга Ракицька — професійна співачка, її гонорари не набагато менші, ніж чоловіко­ві премії від Ахметова. Але якщо справді у Ра­кицького така скрута, то для нової грошовитої праці у нього був широчезний вибір — євро­пейські футбольні ґранди не шкодують «бак­сів» для талантів. Тож, мабуть, річ не у «хлібі». Думаю, що для Ракицького з його світогля­дом важливо було опинитися у своєму сві­ті. Він його обрав. Не здивуюся, якщо у свою першу російську відпустку до улюбленого До­нецька він поїде не через український КПП, а через Ростов. Звідки в окупований Донбас щодня снують «гумконвої» і «братская воен­ная помощь»…

Хотів Ракицький цього чи ні, але своїм транс­ферним кульбітом у Росію для мільйонів укра­їнців опинився у положенні «поза грою». І пова­гою — теж.