Бомж поклав каліці гривню…

Милостиня потрібна не тільки тому, хто її отримує, а й тому, хто її дає

Йду на Галицький ринок за квітами. Біля базару обігнав бомж. Відчула це за характерним від нього «ароматом», тому трохи пригальмувала, аби чоловік відійшов від мене подалі. Він йшов переді мною на відстані двох-трьох метрів. І раптом зупинився біля каліки на візку, який просив милостиню. Засунув руку собі у кишеню, дістав гривню, кинув купюру у картонну коробку, яку безногий (замість ніг мав оголені обрубки) тримав перед собою, та попрямував далі.

Від несподіванки на мить я остовпеніла. Що це було?! Християнська солідарність до знедоленої, як і він, людини?

Побачене змусило мене замислитися над тим, чи варто і коли давати милостиню?

До жебрацтва у нашому суспільстві ставлення зазвичай негативне. Не тому, що українці черстві, байдужі або жадібні. Хоча і такі, звісно, є. Основна причина — недовіра. Бо часто під знедолених «косять» пройдисвіти і аферисти, які зловживають нашою наївністю і довірливістю. Ще гірше, коли шахраї використовують інвалідів чи дітей… На жаль, знаємо чимало випадків, коли цих аферистів викривали, і з'ясовувалося, що так зване жебрацтво — це добре організований бізнес.

Тож, зважаючи на це, зазвичай жебракам грошей не даю. Бо маю небезпідставну підозру, що за образом безпомічного інваліда чи вагітної циганки можуть ховатися звичайні шахраї. Хоча, коли бачу знедолених стареньких бабусь і дідусів, які стоять з протягнутою рукою, моє серце тьохкає, і я таки дістаю гаманець… Звичайно, і цих стареньких цілком можуть використовувати цинічні аферисти, але тут зі своєю сентиментальністю нічого не можу вдіяти.

Випадок з «милосердним самарянином"-безхатьком мене зворушив до глибини душі. Стало соромно, що стільки разів байдуже проходила повз калік, які просили милостиню, чи бомжів, яким бракувало кілька гривень, щоб купити буханець хліба чи нехай навіть пляшку горілки. Без сумніву, серед них є і шахраї, але є і глибоко нещасні, направду знедолені люди, які іншого шляху, як сподіватися на людську співчутливість, не мають.

Бомж з Галицького ринку надав маленький урок звичайної людяності. І я згадала просту істину: милостиня потрібна не тільки тому, хто її отримує, а й тому, хто її дає. А вже як вона буде використана — залишиться не на моїй совісті…