Не треба заздрити!

Розслаблятися нашим спецслужбами точно не треба. Кремль обов’язково попрацює над помилками і діятиме витонченіше

«Клоунада СБУ», «список марґіналів» «та кому вони потрібні» — за останні дні не раз доводилось читати такі, м’яко кажучи, саркастичні коментарі щодо списку з 47 осіб, яких мали би вбити на замовлення Кремля. Не встигли вщухнути обурливі і знущальні пости щодо Бабченка, який «всіх надурив» та «образив почуття скорботних», як ті самі «добрі люди» натхненно взялися за «розстрільний список». Та, мабуть, усіх у своєму отруйному цинізмі переплюнув журналіст Олександр Дубинський. Цитую: «Понял, что российские киллеры узнают жертву никак иначе, как по дате рождения. А если серьезно — то этот список даже не писали. Просто скопировали список пресс-службы с днями рождения, перемешали. И получили очередное говно, которое нам пытаются скормить в виде „победы украинских спецслужб“. А фамилии… За исключением нескольких журналистов, непонятно каким образом упомянутых в #говносписке, — это набор марґиналов, неудачников, прислужников и просто чертей рогатых. Их и убивать-то не нужно. Как журналисты они все уже давно мертвы».

Зверніть увагу, це пише не московський пропагандист, не пітерський троль і навіть не представник якогось «Опоблоку», а досить відомий український журналіст, ведучий програми «Гроші» на телеканалі «1+1». Це ж як треба не любити цих людей, серед яких чимало колег, щоб писати такий ненависницький текст?! Якщо це суцільні невдахи, то звідки щодо них стільки емоцій? А може, це звичайна професійна заздрість, неконтрольований вияв комплексу недооціненого? Як би було круто самому потрапити у цей список! Це ж скільки одразу уваги і поваги! Тепер щодо «безсистемності» списку з 47 осіб, чим так переймаються деякі доморощені блогери. Не знаю, що і, головне, хто їх дивує у цьому «ліквідаційному списку». Там зібрані особистості, які, як кажуть, на слуху, які суттєво впливають на громадську думку. Не факт, що мали вбити усіх без винятку. Можливо, пропонували на вибір. Але навіть вбивство кількох людей з цього списку спричинило б великий рейвах. І ударна хвиля цього інформаційного вибуху найбільше зашкодила б не Кремлю (репутацію Путіну вже важко зіпсувати), а насамперед українській владі. Це наочно продемонструвала інформація про вбивство Бабченка. До вікопомної прес-конференції, де показали живого Бабченка, чимало українських журналістів, і особливо опозиційних політиків, разом зі співчуттям «жертві» емоційно писали про бездіяльність і професійну непридатність української правоохоронної системи, дорікали за досі не розкриту справу Шеремета, за інші старі «висяки». І це цілком вписується у концепцію гібридної війни: розхитування ситуації зсередини, дискредитація влади, підживлення протестних настроїв. Ворогу треба переконати якнайбільшу кількість людей у тому, що нинішня влада — це таке собі непорозуміння, вона ні на що не здатна, зокрема не спроможна захистити українців у їхній же країні. А далі за логікою — якщо влада безпорадна, то і держава така сама: неповноцінна, не самодостатня, чого з такою країною носитися, який сенс нею перейматися, її захищати?! Це сигнал як українцям, так і «західним партнерам» (як любить висловлюватися Путін). Історія з викриттям заколоту Савченко, вдала спецоперація з порятунком Бабченка — це свого роду розрив шаблону. Не виключаю, що замах на Бабченка планувався саме зараз, зокрема і для того, щоб інформаційно перекрити провал Савченко і Рубана. Може, через поспіх і спрацювали «топорно». Взагалі, складається враження, що в Кремлі спецоперації по Україні роблять якісь халтурники. Там або банально недооцінюють українські спецслужби, або працюють «лівою ногою» за принципом «и так сойдет». Хоча навіть у випадку такої складної спецоперації з вбивства Скрипаля у Великобританії щось пішло не так, і там чекісти недопрацювали…

Але розслаблятися нашим спецслужбами точно не треба. Кремль обов’язково попрацює над помилками і діятиме витонченіше. Ну, а тим, кого у «розстрільному списку» немає, не варто дуже перейматися. Непотрапляння у цю когорту аж ніяк не вберігає від можливих наслідків гібридної війни. Можна довго зубоскалити про «чудесне воскресіння Бабченка», вишукувати «алогічності» у списку та бідкатися через його «безсистемність», мовляв, чому там є той, а нема того, насміхатися з українських спецслужб чи дражнити Луценка через його картавість, але не варто забувати, що Надію Савченко, яка планувала масштабний теракт в урядовому кварталі, не хвилювали «випадкові жертви». Дубинський та йому подібні цілком могли б у той час перебувати неподалік урядової будівлі, «розслідуючи» чергову «корупційну схему Гройсмана». І лише професійна робота таких ненависних йому українських спецслужб унеможливила цю випадковість.