А Ялту доведеться віддавати…

ЯК МИ ПЕРЕГРАЛИ СТАЛІНА. Схоже на те, що під ударами ракет коаліції нарешті сконав — закладений у фундамент ООН в Ялті-1945 «привид Сталіна». Скінчилося «кріпосне право російського вето» в РБ: тепер на нього просто не зважатимуть, і слова «не Росії вчити нас міжнародного права» вже прозвучали. (Віват Британії!))


І тут саме час пригадати (і дипломатам нашим теж!)), що своїм членством в ООН Україна завдячує не стільки Сталінові, скільки, напряму — УПА, яку Сталін «думав, що переграв» (і в межах одного покоління воно справді так могло здаватися). Хто забув, основні події розгорталися так:

1) ще в 1944 р., задовго перед Ялтинською конференцією, УГВР запросила від альянтів статусу «уряду України у вигнанні» — такого самого, який мав у Лондоні польський уряд Рачковича. Зрозуміло, що коли такий запит підкріплюється діями потужної Армії Опору на вже визволеній від німців території, це надає йому додаткової переконливости)) — а «визволителям» сильно уймає леґітимности в очах цивілізованого світу. Тому (насамперед тому!) —

2) Сталін спішно готує «атвєтку» — всім (!) республікам СРСР зненацька даруються «власні» наркомати оборони й закордонних справ, і СРСР — гоп-ля! — враз перетворюється… на конфедерацію, союз 15-ти «незалежних держав» (СНГ!)), кожна — з правом увійти в ООН окремим членом (!).

3) Альянти обережно цікавляться в Сталіна, чи той, бува, егм-гм, не опрутенів, — і 07.02.1945 р. Сталін проводить з Рузвельтом окрему зустріч, на якій пояснює дружбану, що це все через загрозу України, яка «може відділитися» ©. Рузвельт виявляє повне розуміння й готовність допомогти — пацани сходяться на формулі «Україна+1» і вдаряють по руках.

(Про те, якого деморалізуючого удару це завдало в Україні повстанському рухові, див. у «Музеї покинутих секретів», — щоб написати тих кілька речень «від Адріана» в 6-му розд., я свого часу цю всю історію й вивчала).


Так Україна (+Білорусь, замість «14-ти республік») стала членом ООН. Єдине, чого не передбачала ця надзвичайно вигідна тоді Сталінові «протибандерівська закладка», — це, що Україна і РФ можуть опинитися по РІЗНІ сторони барикад. У «пост-ялтинській» системі такого в принципі не могло статися. І коли воно, в 2014-му, таки сталося, то в системі «згорів вінчестер» — і Статут ООН, прописаний «для переможців», зненацька виявивсь анахронічним, як анекдот старого циніка, і увесь світовий баланс, так старанно вибудуваний на крові Другої світової, безнадійно «поплив»…

І нічим уже назад його не вернеш, і не скріпиш. Перші «альянтські» ракети по російських базах — уже випущено.

І Ялту доведеться віддавати. І Тегеран не врятує.))

21-ше століття таки почалося. Welcome!