«Перекрили хату, а вже потім Господь послав дощу для грибів...»

У Карпатах горяни найперше сподіваються на Вищу Силу, а вже потім – на себе.

Ніде так, як у горах, між людьми не розвинуте почуття солідарності. Без неї там вижити тяжко. Заготувати дров, сіна, пробити дорогу у снігу, впоратися  з городом, викопати криницю, підвезти до лікарні, допомогти на весіллі, а чи, не дай Боже, на похороні — неодмінно кличуть сусідів.

У бойківському селі Сможе кілька останніх тижнів не мають свого дяка — він, молодий сім’янин,  на кілька тижнів подався  на заробітки у закордоння. Поза тим, у церкві чути дякові співи. Їх затягує 68-річний Василь Шуляк із сусідньої Долинівки. Колишній бензопильник у лісі погодився  виручити сможанських парафіян. Перед  тим тиждень заміщав дяка у рідному селі.

Допомагаєш комусь — хтось допоможе тобі. Спрацював цей життєвий закон   і минулого тижня, коли пан Василь заново перекривав стареньку дерев’яну, збудовану понад сто років тому німецькими колоністами села Феліцієнтайл (так колись називали  Долинівка) хату.  Її покрівлю з ґонти, що давно віджила своє, у 60-ті роки прикрили руберойдом, але він не вічний, протікав...

З пенсійних грошей Василь Олексійович накупив зеленого, як довколишні Карпати, металопрофілю. Міняти верх закликав односельців — Миколу Ждека, братів Романа, Андрія, Святослава Савчинів і шваґра  Степана Будайчика. Свої люди! Працювали, незважаючи на немилосердну спеку.

При зустрічі ми запитали господаря: «Коли плануєте робити квітку?». Себто — завершити роботу. А він, як і всі, трохи забобонні карпатці, що не люблять загадувати наперед, відказав по-філософськи: «Коли Бог дасть!».

Василь Шуляк із сином Іваном, інвалідом з дитинства 1 групи, раді, що майстри швидко перекрили їхню більш як столітню хату.

- Матеріалу вистачить?

Відповідь у тому ж стилі:

- Бог добрий...

Як тільки майстри скинули згори старе накриття і почали класти нові балки, подзвонив священик з місцевої церкви:

- Я чув, пане Василю,  що у найближчі дні будуть дощі — боюся, щоб будову  не замочили...

- А ви помоліться, отче Романе, щоб Господь дав погоди, щоб дощик пішов уже після того, як хату накрию. Буду вам вдячний...

У момент, коли майстри обтягнули лаття плівкою-гідробар’єром і сіли обідати, вперіщила злива. Хаті та дощовиця була вже не страшна.

- Бог завжди людині допомагає. — каже пан Василь. — І добре, що дощику послав, бо земля геть чисто засохла, гриби у лісі не родяться…

Фото автора

Сколівський район,

Львівська область