Тепер і поляки хочуть нас «примушувати до миру»

Польська націоналістична влада продовжує шантажувати українців. 

Нещодавно в інтерв’ю виданню Do Rzeczy лідер правлячої партії “Право і Справедливість” (ПіС) Ярослав Качинський заявив, що майбутнє українсько-польських відносин перебуває «під питанням» через трактування в Україні ролі УПА у власній історії. «Я чітко сказав пану президенту Порошенку, що з Бандерою вони в Європу не увійдуть. Це справа для мене ясна, ми і так виявили величезне терпіння, але всьому є межі», - сказав Качинський. В унісон йому зробив скандальну заяву міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський. «Польща протестуватиме проти потенційного вступу України до складу Європейського Союзу, якщо в країні не будуть вирішені історичні питання та питання прав польської меншини», — заявив в  інтерв’ю. «Економічне співробітництво, на жаль, не виглядає добре. А найгірше, звичайно, — історичні питання. Наше послання дуже чітке: з Бандерою ви до Європи не увійдете. Ми говоримо про це і голосно, і тихо», - додав Ващиковський. Він висловив припущення, що у випадку невирішення питань може виникнути ситуація на зразок тієї, що існує у Греції та Македонії.  Нагадаю, через незгоду Греції з назвою Македонії остання не може вступити до НАТО і розпочати переговори про членство в ЄС. Заради омріяного членства Македонія нібито вже готова йти на поступки.

 Як розуміти ультимативний тон, цинічне викручування рук і “примус до миру” наших західних сусідів, які донедавна вважалися адвокатами України в Європі? Для чого офіційна Варшава робить такі конфронтаційні заяви, які, м’яко кажучи, не сприяють покращенню україно-польських відносин? Причому робить їх саме зараз, коли Україна на східному фронті веде війну з російською агресією?

 Невже лише заради того, аби підігрувати, підживлювати  націоналістичні настрої свого “ядерного” електорату.  Грати на шовіністичних струнах польської душі, відтак тримати свого виборця на цьому гачку? Тоді чим нинішня польська влада відрізняється від путінської? Та нічим! Польща дедалі більше скочується до путинізації. Якщо наших західних сусідів зараз не зупинити, не дати їм гідної відповіді та адекватної відсічі, то закінчитися усе це може дуже плачевно. На жаль, маємо сумний досвід. Українці не раз виборювали свою незалежність як у боротьбі з росіянами, так і у боротьбі з поляками. І ті, і ті підкоряли українців, захоплювали значні частини нашої території (на відміну від України, яка ніколи не претендувала і не захоплювала ні російської, ні польської території). Наразі українське МЗС мовчки “ковтає” неприпустимі заяви польських офіційних осіб. Не те що ноти протесту не надсилає, навіть не коментує...

 Моральний тиск, який польська влада намагається чинити на Україну, не що інше, як спроба національного самоствердження, намагання бути старшим братом, який буде диктувати “меншому-нерозумному” своє бачення і історії, і сьогодення. І путінська Росія, і Польща Качинського —  два боки однієї медалі? Ото “щастить” зі сусідами! Оце опинилися між молотом і ковадлом! Поляки, відчуваючи нашу слабкість через російську агресію, розуміючи, що в цих умовах Україна не піде на відверту конфронтацію з західним сусідом, намагаються нав’язати Україні своє бачення історії, змусити Україну піти на компроміс у питанні історичної спадщини. Чи не межа це цинізму?

Крім того, це ще й  спосіб уникнути відповідальності за свої історичні злочини: за політику пацифікації, за акцію “Вісла”, за так звані дії у відповідь, внаслідок яких загинуло від 15 до 20 тисяч українців (поляки це визнають, але пояснюють тим, що у такий спосіб боронилися від УПА). Це спроба виглядати історичною жертвою, бо жертва не повинна  відповідати за  негативні наслідки своєї політики. А якщо був “геноцид”, то не треба відповідати за причини, які призвели до такої трагедії.   

Ніхто, окрім українців, не в праві визначати нам наших національних героїв! Україна мусить розставити “червоні прапорці”, за які наші сусіди не мають права заходити. Тим паче шантажувати нас!

Українці також мають претензії та образи щодо деяких польських історичних постатей, але це не означає, що маємо зараз ставати у позу і вимагати у теперішніх поляків посипати голову попелом. Історією мають займатися історики, а сучасні політики повинні перейматися сьогоденням.

 Вкотре нагадаю полякам, що лідери польських національно-визвольних змагань виборювали незалежність своєї країни зовсім не у білих рукавичках. Але до Романа Дмовського (який був антисемітом, симпатизував ідеям Гітлера,  заснував профашистське націоналістичне політичне угруповання «Табір великої Польщі», виступав за насильницьке ополячення німців і українців) чи Юзефа Пілсудського (автора пацифікації) поляки ставляться як до національних героїв-державників. І ці вельми неоднозначні історичні постаті не завадили сучасній Польщі увійти до Європейського Союзу...