«Колоради» на городі

Ранковий автобус з району у село. У нафаршированому по саму зав’язку салоні тісняться базарники, які встигли розпродати свій молочний товар, вчителі, працівники агрофірми. Але більшість пасажирів - середнього віку, з клунками,  у простенькому одязі, звичайні містяни-виробничники, які кілька разів на тиждень  провідують у рідній глибинці самотніх батьків. Цього разу везуть зі собою пластмасові балони-наплечники з “вудками”-розпилювачами.

 - Ти своїх “колорадів” уже “замочив”?  - штурхає під бік сусіда говірливий дядько.

- Ще три дні тому! - відповідає той спросоння. І оживляється, почувши предмет розмови. - Донька привезла з області якоїсь нової “хімії”. Перед вечером файно дав їм “попити”, а на ранок, коли йшов косити, глянув - усі, як один, животами догори попереверталися. Але я їх по-іншому називаю. Вони у мене - “сєпари”! Бо такі ж напасні...

Обидва усміхаються з власних  дотепів. Розворушені цим, до обговорення теми підключаються молодиці на передніх кріслах.  Вони теж оце їдуть воювати. На городах.

“Колоради-сєпари” (бо “одяг” цих жуків багатьом нагадує заборонену в Україні георгіївську стрічку) - найлютіші вороги картоплі. Як далеко не вирвався уперед науково-технічний прогрес, а жодними засобами вижити цих шкідників не вдається. Кожен любитель бульби дає собі раду як може.

Ще років сорок тому у колгоспах (та й на приватних ділянках) колорадських жуків знищували “дустом” - сірим, як цемент, порошком. Лише згодом людям вповіли, що застосований препарат - вкрай небезпечний для здоров’я, канцерогенний, провокує рак. Це пояснювало багато ранніх смертей механізаторів, які з року в рік обробляли цією трійкою багатогектарні плантації. Нищили жука, а заодно - себе...

У мене вдома практикували полювання на цю “сволоту” з допомогою... попелу. Мама була впевнена, що коли перед цвітінням  “припудрить” ним бадилля, “колоради”... подавляться.  Позитивний ефект від такого обробітку був - підживлені багатими на калій і кальцій відходами деревини, рослини ставали буйнішими. Може, це і давало їм сили протистояти жукам.

Коли попіл закінчувався, мама збирала картоплеїдів вручну і кидала їх у трилітровий слоїк із соляркою, де і підстерігала їх погибель. Кропила настоєм гіркого полину, перебродженим протягом тижня настоєм молодої кропиви. Або просто змітала віником, наївно вірячи, що із землі ті “люципери” вже не доберуться на квітучий вершок. Часто садила картоплю неподалік грядки з часником, або на тому “кавалку”, де ростуть чотири старі волоські горіхи, - жуки не переносять гострого запаху їхнього листя і  забираються з поля геть.  А ще біля грядки, призначеної для ранньої картоплі, сіяла матіолу. Відразу дві користі: пахне неймовірно гарно та ще й жука від бульби віднаджує.

Мої нинішні сусіди у селі полегшили собі роботу - для боротьби з колорадськими жуками завели цесарок. Десь прочитали, що ці сизі птахи  не тільки мають смачне м’ясо, своїм криком передбачають дощову погоду, а й харчуються “колорадами”. Будемо вірити у це...

Вслухаюся у розмову жінок, що сидять на передку.

- Я чотири рази хімією поле кропила, а ті гади ніяк не повиздихують, - бідкається одна з них. - Правильно мій чоловік казав: не тільки горілку - все на світі нині підробляють!

- А мій Петро обходиться без магазинної трійки, - вклинюється пані з боку. - У 10-літровому відрі з водою розводить пакет сухої гірчиці і додає 100 грамів оцту. Раз покропив - нарікати не маю чого.

А ми навесні обробили насіннєву бульбу якоюсь червоною рідиною - і тепер маємо чистий спокій. Жодного жука на картоплі!

За тими дебатами незчулися, як прибули на кінцеву зупинку. Автобусний народ швидко звільняє салон: треба квапитися - робота чекає. Пасажири дякують водієві, нагадують, щоб ввечері не забув їх забрати до міста. І перепитують, чи завтра точно буде вранішній рейс. Бо, крім жуків, картоплю треба захистити ще й від іншої “холєри” - фітофтори…

Фото автора