У ролі придуркуватих хохлів — Дзідзьо і Бронюк...

Схоже, гумористи з “Дизель шоу” вирішили перейняти українофобську естафету від артистів з “95 кварталу”.


Нагадаю, Зеленський і компанія наразилися на гнівну критику багатьох українців після того, як у Юрмалі познущалися з власної держави, назвавши  Україну “жебрачкою” і порівнявши її з “порнозіркою, яка готова прийняти з будь-якого боку”. Тоді “кварталівцям” довелось вибачатися і переконувати, що їх неправильно зрозуміли. Але українці не повірили у щирість каяття популярних гумористів, оскільки ті неодноразово у своїх гумористичних сценках експлуатували образ недолугого, примітивного, придуркуватого украї­номовного малороса. До речі, вже після скандалу в Юрмалі “кварталівці” показали пародію на народного депутата Михайла Гаврилюка, де вкотре поглумилися з образу українця, якого змалювали таким собі “полудурком”…

“Дизель шоу” вирішив також “потоптатися” по національних почуттях українців, висміюючи українську культуру, мову, пісню...  Інформаційний привід — запровадження мовних квот на радіостанціях. Ідея сценки —  на прикладі непопулярної, нерейтингової радіостанції “Промінь” показати, як виглядатиме будь-яка українська радіостанція після запровадження 100-відсоткової квоти на українську мову в радіоефірі. Не буду переспівувати сюжет. Хто морально готовий двадцять хвилин терпіти насміхання з національних почуттів, може переглянути цей “шедевр” в Інтернеті. Весь гумор там зводиться до одного  нехитрого висновку: усе  україномовне (за невеликими винятками) — низькопробне, бездарне, меншовартісне, ні на що не здатне і приречене на неуспіх. А все талановите, вартісне, успішне можливе лише російською. На підтвердження в номері задіяні два актори — учасники такої собі символічної рок-групи “Квота”: один російськомовний українець з виглядом інтелігента, який талановитий в усьому. І музику пише, і вірші, і на гітарі грає, і має кілька вищих освіт, одна з яких — якийсь московський вуз. А інший — дебілкуватий українець з вусами а-ля Тарас Бульба, який нічого не вміє, ні на що не здатний, а його єдина перевага — він знає українську.

Коли  ж російськомовний музикант намагається щось говорити  (при  цьому чомусь із московським акцентом), з’являються якісь агресивні люди у чорній формі (подібні на гестапівців) з палицями і наміром його бити. Протягом усієї сценки україномовна ведуча радіостанції (теж з придуркуватим виглядом), щойно цей інтелігентний музикант щось хоче сказати, перебиває його і звертається до україномовного учасника групи. Ці пасажі мали б символізувати, що російськомовним в Україні затикають рота чи навіть б’ють палицями. Бракувало у цьому номері лише розп’ятого хлопчика…

 Висміювали  горе-гумористи і конкретних українських виконавців: Віктора Павліка, Іво Бобула, Михайла Поплавського та деяких інших...  Мовляв, їх слухати можна лише примусово, бо їхні пісні — це знущання з радіослухачів. Крім того, українські співаки  настільки відсталі, що досі не мають своїх пісень “на цифрі”.

 Та найбільше вразило, що горе-гумористам підіграли популярні українські виконавці — Дзідзьо і Віктор Бронюк. Співаки виконали роль  унтер-офіцерської вдови, яка сама себе  відшмагала. Наприкінці номера   вийшли на сцену і підтвердили, що, мовляв, не треба нас так часто крутити по радіо... Це виглядало не просто дико, а сюрреалістично. Невже Бронюк та Дзідзьо такі справді недалекі і примітивні, що не відчули, як їх використали в ролі клоунів, придуркуватих хохлів? Автори номера заочно використали і слова Вакарчука, який колись справді казав, щоб після запровадження квот його пісні не крутили надто часто. Але говорив так не тому, що, окрім нього, нікого вартісного в українській естраді немає, а власне, з точністю до навпаки: що, окрім нього, є багато інших виконавців. Тільки радіостанціям треба затратити зусиль, аби з ними зв’язатися і взяти у них пісні, а не ставити в ефір те, що під рукою. Втім, зловживання одним чи кількома виконавцями компрометує саму ідею квотування. Можливо, саме з цією метою деякі радіостанції і крутили одні й ті ж пісні?

У кінці  сценки автори, мабуть, відчувши, що надто перегнули палицю,  намагались підсолодити українцям пілюлю. Російськомовний учасник групи “Квота”, ніби виправдовуючись за те, що забув мову предків, читає вірш:

«Прости мене, прапрадіде, козаче, Прости мене, мій суверенний краю, За те, що на російській мові плачу Тому, що мови рідної не знаю»

Але після двадцяти хвилин висміювання недолугих українців  напрошується висновок: плакати нема за чим. Такі собі крокодилові сльози. Тому  цей “плач” - не більше, ніж звичайне лицемірство...