Якщо Туреччина “впаде”, Заходу буде несолодко

За іронією долі, саме зараз, після перемоги демократії, у Туреччині постала найбільша за останні роки цій демократії загроза.

Чому частина турецьких військових підняла руку на президента Ердогана? Відповідь очевидна - його політика їм не до вподоби. Засновник Турецької Республіки Мустафа Кемаль Ататюрк відвів армії роль такого собі стабілізатора: коли світський державний корабель хилився під сильними релігійними “хвилями”, військові мали цей корабель вирівнювати. Така роль армії була навіть прописана в конституції Туреччини, тож військові, коли робили свої перевороти (останній був 1980 року, а в 90-х роках тодішня влада після погроз армійців пішла сама), формально захищали завіщану Ататюрком законність. Хоч і незаконними методами... Поміркований ісламіст Ердоган із особливою роллю армії в турецькій державній конструкції давно покінчив - чим і нажив собі заклятих ворогів.

Може, “повстання армії” і цього разу було б успішним, але на захист Ердогана вийшов народ. А точніше, не Ердогана, а турецької демократії. Турки вже не хочуть повернення армії до влади. Турки вважають, що краще вже авторитарний Ердоган, але обраний законно, ніж генерали й полковники, що прийдуть до влади після незаконного путчу... За іронією долі, саме зараз, після перемоги демократії, у Туреччині постала найбільша за останні роки загроза цій демократії.

Окрилений перемогою Ердоган, схоже, має намір реалізувати свій план перетворення Туреччини на президентську республіку (ймовірний референдум Ердоган зараз легко виграє). Президент прагне остаточно добити своїх політичних противників. Заарештовують не лише тисячі військових і правоохоронців, а й тисячі суддів, нібито причетних до організації військового перевороту. Серед цих суддів, зокрема, двоє членів конституційного суду Туреччини, які відкрито опиралися спробам Ердогана узурпувати владу... “Єжові рукавиці”, якими президент “обіймає” своїх політичних противників, налякали Євросоюз. Там уже заявили, що списки тих, кого зараз репресує Ердоган, було складено заздалегідь, ще до спроби перевороту... Абсолютно неприйнятні для ЄС також наміри Ердогана повернути смертну кару (не кажучи вже про те, щоб масово застосувати її до своїх політичних опонентів). Із такими замашками не те що візовий режим із Євросоюзом не одержите, лякає Анкару Брюссель, а й із Ради Європи вилетите!

Якщо Ердоган, попри попередження з Брюсселя, все-таки піддасться спокусі й остаточно “зачистить” своїх політичних опонентів, уникнути радикального погіршення відносин між ЄС і Туреччиною буде майже не можливо. Такий сценарій таїть у собі відразу кілька величезних загроз. Зокрема, матиме усі шанси “накритися” угода між ЄС і Туреччиною щодо контролю за потоками сирійських мігрантів. Якщо Анкара вийде з цієї угоди, навала біженців знову накриє Європу. Закрити кордон із Туреччиною Євросоюз просто не здатний! Від турецьких берегів до сотень грецьких островів - лише кількадесят хвилин ходу моторними човнами. Хіба що Грецію з Шенгенської зони доведеться виключати?

Небезпека для ЄС і Заходу в цілому полягає також у можливому зближенні авторитарного Ердогана з авторитарним Путіним. Вони вже провели телефонну розмову й домовилися про особисту зустріч. Путін, на відміну від лідерів ЄС, Ердогана за “закручування гайок” у Туреччині не критикуватиме. Зрозуміє і похвалить. Тим більше, що ймовірна жорсткість Ердогана щодо його політичних опонентів може призвести до погіршення відносин Туреччини зі США, і навіть з НАТО (оце вже було б у Кремлі свято!), у якому Туреччина є визнаним “південним флангом”. Ердоган вимагає, аби США видали його ворога, проповідника Гюлена, начебто причетного до організації перевороту, - але Вашингтон уже заявив, що без конкретних доказів вини Гюлена цього не зробить. А держсекретар США Керрі попередив Ердогана: “Притягнення винних до відповідальності підтримуємо, але застерігаємо від того, що виходить за рамки”. НАТО, нагадав Керрі, також вимагає від своїх членів “поваги до демократії”...