Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Екранний гетьман – між байкою та правдою

Сірі часи пригноблення, занепаду, безнадії… І раптом з’являється людина, яка кидає іскру і викликає вогонь боротьби, який змінює хід історії на краще. Так універсально виглядає сюжет будь-якого російського історико-пропагандистського фільму.

 Олександр Невський, який громить хрестоносців, Мінін і Пожарський, що звільняють Москву, або ж… Богдан Хмельницький. Завжди слід підкреслити контраст між «своїми» та чужинцями-західняками, які без розбору: швед, поляк чи німець — всі на одне лице (одним словом — європейці). До того ж події «Хмельниччини» мають максимально нагадувати російську революцію — боротьбу простих мас за свої права, а закінчуватися повинні Переяславською радою — «возз’єднанням» двох братніх народів, торжеством «русского міра»!

На щастя, не під таку кальку зроблений свіжий історико-драматичний фільм «Гетьман», знятий Валерієм Ямбурським за однойменним романом Вік­тора Веретенникова. І це вже добре! Добре й те, що на цю картину вдалося знайти понад півмільйона доларів, і за ці зовсім мізерні, як для кінематографа, гроші зняти повноцінне кіно, в якому побачимо чимало гарних пейзажів зі знайомими нам замками: Олеським, Свірзьким, Підгорецьким… Колоритний Хмельницький (Костянтин Лінартович) хоч, може, і поступається образу, створеному Ступкою, та все ж заслуговує позитивної оцінки. У фільмі практично вперше показано цікаві моменти, яких раніше цензура не пропустила б: епізод викрадення Хмельницьким королівських грамот у гетьмана Барабаша, з якими він і вдався до козаків на Січ; жорсткі розправи гетьмана над тими, хто вступався за знедолених селян; любовна історія з Геленою — саме вона в центрі сюжетної лінії фільму. Мелодраматична лінія перетворює події 1648-51 років з «революції» на українську Іліаду — «Троянську війну» за прекрасну Гелену. Іронія історії навіть у тому, що дві красуні носять одне ім’я.

Та все ж фільм не зміг стати революційним, проривним. Чимало сцен і діалогів нагадують радше театральну відеовиставу. На вспомин старої радянської пропаганди польські персонажі зодягнуті так, аби якомога більше відрізнятися від козаків. А це є нісенітницею, адже шляхта не носила європейського строю! Натомість у жупанах і кунтушах, з виголеними скронями візуально не відрізнялася від козацької старшини, значна частина якої (в тому числі і Богдан) також належала до шляхецького стану. Козаки у фільмі розмовляють сучасною українською мовою, зовсім не стилізованою архаїзмами чотирьохсотлітньої давності. А ось польські персонажі спілкуються якоюсь незнаною мовою… Я назвав би це говіркою українських заробітчан. Якість татарської мені оцінити важко, та кримчаки показані вже значно краще, ніж це робилося традиційно. Не акцентується увага на їх «зрадництві» — легко було радянським пропагандистам вішати всіх собак на народ, висланий у казахські степи. Показати, які були «паскудні», — тож нехай ніколи не повертаються. Ніхто ж не цікавився першоджерелами, які свідчать, що в давні часи невільник-слов’янин був удвічі дешевшим від невільника-татарина. Чому за останнього треба було переплачувати? Бо не зраджував!

Історикам точно не відомо, якої віри і походження була Гелена, чи стратили гетьманшу за наказом її чоловіка Богдана, чи ж унаслідок змови старшини в часі відсутності могутнього захисника. Ніхто не знає, як саме виглядав Хмельницький і коли зародилася неприязнь полковника та чигиринського підстарости Даніеля Чаплинського. У школі не вчать мотивів нападу останнього на хутір Суботів, не вчать, що війська Хмельницького і його полковників вламувалися в греко-католицькі церкви, вирізаючи перед святими іконами жінок і дітей (хто ж знає, чи схвалював таке гетьман, чи ж був безсилий зупинити масакру). Зрештою, не згадують і про стерту Сталіним марксистську історіографію, яка пояснювала швидкий вхід московських стрільців в Україну саме потребою стримувати гнів селян, які ось-ось змели б гетьмана з його оточенням, а Переяславську раду трактувала як реакційний союз «експлуататорів» двох народів. Цього усього нема й у фільмі. Однак і так мої спостереження за реакцією залу показали — глядачі часто дивувалися і далеко не завжди розуміли, чому, як, навіщо… І це знову ж таки добре — шаблонні стереотипи слід руйнувати, потрібно побуджувати людей до зацікавлення історією та її здоровим переосмисленням. Цього, певною мірою, вдалося досягти «Гетьману». Так, він міг би бути кращим, але добре, що він є.

Схожі новини