В Іспанії успішним школярам платять стипендію

Понад 13 років я живу в Іспанії. З перших днів захоплювалася цією країною, але продовжую захоплюватися нею й досі.

Мої сини-близнюки приїхали сюди влітку 2006 року. Знайомі іспанці вважали за необхідне щось подарувати моїм дев’ятирічним хлопцям. У школі для них  та інших дітей-емігрантів організували уроки іспанської мови. Щороку моїм дітям, як і більшості дітей іспанців, дають допомогу на придбання підручників, а це третина від потрібної суми. А ще моїм хлопцям оплатили обіди.

 Не все було так добре з першою школою. Деяким вчителям не сподобалось те, що я просила їх стежити за тим, чи записали хлопці домашнє завдання, бо вони ще не розуміли мови. Вдома робила з дітьми уроки  і переживала, щоб вони не залишилися на другий рік. Одного разу вчителька назвала моїх синів жебраками. Діти не знали значення слова, але за інтонацією зрозуміли, що їх  образили. Я пішла до директора школи. Вона запевнила мене, що це слово насправді нейтральне, і хлопці мали би не зважати на цю, на перший погляд, невинну образу.

Наступного року мої діти вже вчилися в іншій школі. На батьківських зборах вчителька сказала стільки добрих слів про моїх синів, що я не йшла додому, а летіла мов на крилах. До речі, у школах ніколи привселюдно не говорять погано про учнів. Якщо є якісь проблеми — з нав­чанням чи поведінкою, — вчителі про них розповідають батькам лише приватно.

Після контрольних робіт (тут їх називають екзаменами) учні не знають оцінок своїх однокласників, а лише свою оцінку. Після переходу моїх дітей до середньої ланки освіти instituto був ще один прикрий випадок: якийсь учень з іншого класу заглянув до класу, де вчилися мої хлопці, і голосно вигукнув: “Усі іноземці - сучині діти!”. Попри протести синів, наступного дня я про цей інцидент розповіла директору. У школі провели розслідування і поговорили з винуватцем. Мені здалося, що таку атмосферу не можна назвати сприятливою, тому наступного року я знову перевела синів в іншу школу.

До речі, в Іспанії діти часто змінюють школу. Є школи, де діти переходять з одного приміщення в інше, а є школи, де вчаться лише маленькі діти, потім — учні середньої ланки, і в окремій школі — старші школярі. Тому діти рідко закінчують школу з тими дітьми, з якими починали вчитися. В Іспанії обов’язкова освіта починається з трирічного віку.

Нова школа була напівприватною, релігійною, називалась Amor de Dios, що у перекладі означало Божа любов. З перших днів здалося, що на них давно тут чекали: стільки тепла, привіт­ності, лагідності я не зустрічала ніде. За місяць навчання платила 25 євро.

У дітей іспанців є традиція запрошувати у гості з ночівлею своїх друзів. Моїх дітей також почали запрошувати, а у відповідь ми запрошували до себе. Друзі були здивовані нашими  українськими сніданками, бо іспанці снідають печивом з какао, пластівцями з молоком. Кілька років поспіль родина одного їхнього товариша, яка мала квартиру на березі моря, запрошувала там відпочити. Поїхали не лише мої діти, а й інші однокласники. Моїх дітей запрошували не тому, що вважали їх бідними, а тому, що не робили різниці між ними та іспанськими дітьми.

Після того, як діти в Іспанії отримають середню освіту і мають намір продовжити навчання в університеті, вступають до bachiller. У державних школах він безкоштовний. Там, де навчались мої діти, потрібно було платити 240 євро на місяць. Ми не могли собі дозволити такої розкоші, тож вирішили перевести дітей до державного bachiller. Класний керівник, коли довідалася про наше рішення, розповіла про це директору школи. Директор попросила не забирати дітей зі школи, а ту стипендію, яку держава платила моїм синам за успішне навчання, ми повинні були віддати школі.

В Іспанії дітям, які успішно навчаються, держава надає стипендію, розмір її залежить від оцінок учня і... доходу батьків. У перший рік моїм дітям дали майже по тисячі євро кожному, однак цього не вистачило навіть на половину вартості навчання. А наступного року (bachiller триває 2 роки ) їм дали майже 2500 євро.

Нам доводилося несолодко, бо мій чоловік останні два роки не працює. Підручники коштують приблизно 400 євро для одного старшокласника. У школі організували обмін минулорічними підручниками. Раніше ми завжди купували нові підручники, однак криза змусила шукати вихід для тих, хто втратив роботу.

Після закінчення bachiller сини вступили до університету. Іспанська держава їм, як і своїм громадянам, надасть стипендію. Яка це буде сума, наразі не відомо. Про це ми довідаємося перед новим роком. Розмір стипендії також залежить від вступних оцінок, від доходу батьків і від того, чи винаймає студент квартиру. Якщо студент буде погано вчитися, йому доведеться повернути стипендію.

Мабуть, не треба говорити про те, що тут нема жодних “конвертів вдячності” за іспит чи залік. Усе чесно! Мрію, щоб і в Україні навчання колись відповідало цьому слову і його значенню — щоб ті, хто добре вчиться, отримували відповідну стипендію. А ті, хто не хоче вчитися, щоб не “годували” конвертами викладачів.

Іспанія

Спеціально для «ВЗ»