“Тріумф” без жодного тріумфу

Аж п'ять годин обговорювали на російському телебаченні (“політичне” шоу Соловйова) “тріумф Путіна”. Саме так, без зайвої скромності, презентують кремлівські лизоблюди підсумки вояжу свого шефа до Нью-Йорка, на сесію Генеральної Асамблеї ООН. В очікуванні заокеанської промови Путіна на російських телеканалах навіть встановили відлік часу. “До виступу президента Росії в ООН залишилося стільки-то”... Увесь цей пропагандистський маразм наштовхує на думку, що путінський “тріумф” був розрахований саме на внутрішню російську аудиторію. Звичайно, не тільки на неї - але насамперед.

У Кремлі дедалі гірше зі звершеннями, які можна подати прикутим до “зомбоящиків” росіянам як великі успіхи. Нафта не дорожчає, рубль не зміцнюється (падав навіть під час нью-йоркської промови Путіна). Доступ до міжнародних кредитів, якими можна було б залатати бюджетні дірки, західні санкції перекрили. До чого дійшло: міністр фінансів РФ відкрито закликає терміново підвищити пенсійний вік - і жінкам, і чоловікам. Інакше, каже, кінці з кінцями не зведемо... За таких умов путінському режиму, аби зберегти високий рейтинг, конче потрібні прориви на міжнародній арені. Тема “Путін завдав удару в Сирії і знову всіх переграв” якраз і повинна прийти на заміну “Новоросії”. Ну якщо вже сам Обама півтори години з Путіним говорив - хіба це не “тріумф”? Загалом, цікавий поворот параноїдальної масової свідомості. Америка начебто головне світове зло, Обама відповідно - головний шайтан. І водночас зустріч цього шайтана з Путіним - після слізних прохань Кремля - є доказом “тріумфу”...

Обама зустрівся з Путіним зовсім не тому, що, як це дехто в нас припустив, “вирішив обміняти Україну на допомогу Кремля у Сирії”. Кремлівська дипломатія так довго випрошувала цю зустріч, пояснюють у Вашингтоні, що врешті-решт Білий дім вирішив: буде неправильно, якщо ми не дамо Путіну шансу розповісти про те, на які зміни у своїй політиці він готовий піти (зокрема, в Україні). От саме так - а не “Путін формує глобальний порядок денний” та схожі кремлівські бздури. З того, що після розмови з Путіним Обама дивився на московського гостя з неприхованим презирством, можна зробити однозначний висновок: несміливі надії президента США не справдилися... Але, принаймні, у Вашингтоні ще раз переконалися в тому, що з Путіним немає про що говорити.

Пропозицію Кремля щодо створення широкої міжнародної коаліції проти “Ісламської держави” Захід не сприймає. Надто різними є погляди “коаліціянтів” на майбутнє Сирії. У Москві воліють підтримувати режим Асада, Захід же переконаний, що сирійський диктатор має піти. (Держсекретар США Керрі, щоправда, вже допускає не негайний, а поступовий відхід Асада від влади, але це не більше, ніж тактичний хід). Загалом, слабо віриться у те, що Путін наважиться в Сирії на масштабну наземну операцію. Імовірно, Росія обмежиться показовими повітряними ударами. Знов ж таки, не для того, аби знищити терористів із “Ісламської держави”, а для внутрішнього використання: не тільки клята Америка когось бомбардує, ми теж “кузькину мать” показуємо...

І звичайно, жодної “здачі” України в обмін на Сирію Обама Путіну не обіцяв. Утім, розслаблятися Києву не варто. Як не в Америці, то у Європі точно є політики, які готові прислухатися до Путіна. От як віце-канцлер Німеччини Габріель (однопартієць путінського кумпля Шредера), який кілька днів тому заявив про необхідність зняття з РФ санкцій. Коли на Габріеля “зашикали”, той дав задню: говорив, мовляв, лише про поступове зняття санкцій, залежно від подальшої поведінки Кремля... Тривожно, що саме Габріель, за даними соціологів, є найпопулярнішим зараз у ФРН політиком. Тож нашій дипломатії є над чим працювати - і не тільки в Німеччині.