У Москві Новодворська тримала кулаки за Україну

Опозиційного політика, нескореного тюрмами радянського дисидента, яскравого публіциста, від чиїх слів у кремлівських кабінетах скреготіли зубами. Жодна інша сучасна росіянка не переживала за нашу з вами долю так щиро, як робила це вона. Символічно, що під час багатотисячного похорону Валерії Іллівни її шанувальники скандували запозичене з київського Євромайдану «Героі не вмирають», а біля її труни лежали букети із жовтих та синіх квітів, що їх принесли вдячні українці.

Ми маємо за що дякувати Новодворській. Зі своєї московської далечини вона ревно вболівала за українську демократію. Раділа нашим успіхам, переживала за невдачі і спотикання, обурювалася зовнішньою інтервенцією проти нас своєї країни. У розпал Революції Гідності ця 64-річна жінка з купою болячок, попри загрозу поліцейських кийків, вийшла на «Марш миру» у Москві з плакатом «Банда Путина — Геть в Нюрнберг!». Записалася у захисники Євромайдану і через відео оголосила військову присягу на вірність Україні. Наївно? Але як промовисто! Ще навіть коли над нашою державою не збиралися хмари, вона не раз попереджала про небезпеку російської окупації. Застерігала, що Путін і його імперська кліка не пробачать волелюбним українцям їхнього розлучення з радянським минулим та прагнення в Європу і неодмінно спробують повернути їх у комуністичне ярмо. Багато хто вважав ці прогнози буйними фантазіями виснаженої радянськими психушками людини. Як вони помилялися!

У дні віроломного вторгнення Росії до Криму (теплий прийом «победителей» політик вважала зрадництвом кримчан по відношенню до України) Новодворська набирала на своєму комп’ютері такий текст:

«Сейчас, когда я пишу эти строки, советские мародеры растаскивают на части украинский и татарский Крым. Так некогда палачи на Голгофе делили скудную одежду Христа. Сергей Гоблинович Аксенов ссорится из-за общака с Рамзаном Кадыровым и российскими бандитскими компаниями. Ибо каждый, кто польстится на чужое, - бандит. Они волокут к себе, отпихивая локтями бандитов помельче, санатории, винзаводы, Ливадийский дворец, Ласточкино Гнездо, «Артек», Карадаг, Старый Крым, могилу Волошина, могилу Грина, мое коктебельское детство. Откуда такая прыть? Да они так же делили «ЮКОС», сопя и чавкая, вырывая акции у других едоков. Эта страна, которая раскулачивала, отбирала чужие дворцы, чужие избы, чужой фарфор и чужих коров, влезала в чужие платья, как атаманша Лариса Рейснер. Это проклятая страна, лепрозорий для советских прокаженных. Издыхающий спрут, который простудится на наших похоронах. Нашей России еще не было - она умерла трех лет от роду, 11 декабря 1994 года, когда танки пошли через границу Чечни. То, что мы видели 18 марта, было не просто тошнотворным, наглым, бестактным пиром победителей из бандитской «малины». Это было не только страшно, но и смешно. «Записки сумасшедшего» Гоголя. Помните, чиновник Поприщин, лишившись рассудка, предлагает другим сумасшедшим спасать луну, которая может сесть на землю? Жаждущие кого-нибудь раскулачить с энтузиазмом кричали о спасении русских в Крыму. А ведь это тоже самое, что спасать луну, ибо ни русские, ни луна в спасении не нуждаются».

Мало хто знає, що Валерії Новодворській з її пристрастю до навчання (свого часу була ленінською стипендіаткою) пророкували успішну кар’єру науковця. Але вона вибрала політичну боротьбу із Системою. За публічну критику КПРС 19-річною її запроторили у Лефортовську тюрму, згодом етапували у психіатричні лікарні. Ін’єкції, які методично вводили їй медичні «світила», мали на меті скувати волю до опору цієї «політично неблагонадійної» жінки. «Антидепресанти» відібрали у неї можливість народжувати, створили проблеми з обміном речовин, через що недавня дівчина-красуня почала повніти, втрачати зір, розвинувся цукровий діабет. Позначилися на здоров’ї і  добровільні голодування-протести. Але ніщо не зламало цю жінку. Позбавили здоров’я — не змогли вивітрити дух!

Не зрадила своїм принципам Новодворська і коли СРСР канув у Лету, а до влади у Кремлі прийшли начебто демократи. Не боялася різати правду-матку їм в очі, коли відступали від правил. Не купувалася на їхні подачки. Соратники  пригадують: президент Єльцин розпорядився виділити лідеру «Демократичного Союзу» шикарну квартиру. Але вона відмовилася, до свого останку жила у благенькій «хрущовці».

Новодворська була яскравим, жорстким оратором, трибуном, але ніколи — популістом. Під час балотування у депутати казала своїм виборцям, що боротиметься за їхні громадянські права, бо це - основа основ. Але у жодному разі не вибиватиме їм помешкань і не ходитиме по жеках, щоб відремонтували водопровід. Росіяни не розуміли цього дивного кандидата. За таке нерозуміння розплачуються досі…

Батько Новодворської згадував: «Головним для неї було служіння Росії. Вона вважала, що кожна людина повинна віддати своє життя за російський народ. І коли я казав їй: «Лєра, який російський народ? За що ти переживаєш? Російському народові не потрібна свобода, йому потрібна лише дешева горілка і дешева ковбаса! Не всім, звичайно, але майже всім - 95 відсоткам населення Росії!», вона мені спокійно і незворушно відповідала: «А я працюю заради тих решти п’яти відсотків, яким потрібна свобода».         

Не забуду нашого з нею приємного спілкування, барвистого, хриплого (наслідки комуністичних «ліків») голосу. У віхові, доленосні для України  часи «Високий Замок» часто телефонував до Валерії Іллівни за коментарями. Ми не знали, що вона не любить розмовляти по телефону, віддаючи перевагу живому спілкуванню. Не знали, що через побутову травму їй важко ходити. Але щоразу, коли набирали її номер, трубку піднімала старенька мати, Ніна Федорівна, і, почувши, хто на іншому кінці проводу, голосно переказувала: «Лера, тебе звонят со Львова!». І, долаючи біль, «Лєра» шкандибала зі своєї кімнати у коридор, де стояв стаціонарний апарат. Кожне наше інтерв’ю вона (зовсім не пафосно, а цілком щиро) розпочинала словами «Слава Украине!».

Коментар для  «ВЗ»

Олександр ПАЛІЙ, політолог

Валерія Новодворська дуже любила правду, свободу. І так само ненавиділа рабство. Називала речі своїми іменами. У Росії це рідкісна річ. Є висока ймовірність того, що через таку громадянську позицію російські спецслужби її, як і багатьох інших опозиціонерів, звели зі світу. Валерія Іллівна готувалася приїхати на велику конференцію до Києва, до неї тут була б величезна увага. Не встигла…