Атака на Мар’їнку мала би закінчитися Мінськом-3...

У Росії зараз дві найперші цілі: змусити Україну “годувати” окупований Донбас та змусити Захід послабити санкції


Двічі за час війни на Донбасі Путіну вдавалося “примусити Україну до миру”, тобто під загрозою повномасштабної війни погоджуватися на ганебні поступки, які були загорнуті у привабливі обгортки так званих Мінських угод. Перший раз після трагедії під Іловайськом, наслідком яких був Мінськ-1. Другу Мінську угоду підписували під психологічним тиском неминучого Дебальцівського котла. Щоразу Путіну вдавалось перетискати ситуацію на свою користь. Тактичні поразки пригнічували українське керівництво, і воно погоджувалось на “спеціальні статуси”, “відведення важкої артилерії” тощо. На жаль, відступати доводилось не лише українській армії, а й українській дипломатії. Путін побачив, що це працює. Після чергового котла і Захід, і Україна стають більш зговірливими.

Відчайдушна атака на Мар’їнку мала закінчитися Мінськом-3. Мета наступу  - створити більш сприятливий фон напередодні чергової зустрічі Контактної групи у столиці Білорусі та саміту «Великої сімки». У Росії зараз дві найперші цілі: змусити Україну “годувати” окупований Донбас та  змусити Захід послабити санкції. Вперше з часів Мінська-2 бойовики здійснили жорстку атаку на сили АТО із масовим залученням важкого озброєння, яке, нагадає­мо, згідно з попередніми домовленостями вже давно мало би бути відведено. Мета мар’їнського прориву полягала у тому, аби взяти українських бійців у кільце (так званий котел), а потім або знищити, щоб деморалізувати Порошенка і змусити його погодитись на чергові умови Росії, або торгуватися з Заходом.  Водночас змусити українську армію у відповідь застосувати важке озброєння і потім звинуватити Україну у порушеннях домовленостей. Напередодні саміту “Великої сімки” Путін хотів виставити Україну порушницею Мінських угод. Це дало б йому право домагатися послаблення санкцій проти Росії та скликання Мінська-3, де б Росія вкотре шантажувала Україну та світ загрозою повномасштабної війни.

Не випадково ще до загострення у Мар’їнці на зустрічі Контактної групи у Мінську російський представник Азамат Кульмухаметов вчинив демарш - без будь-яких пояснень покинув зустріч. Наступного дня проросійські сили почали атакувати Мар’їнку. А в Росії заговорили про термінове скликання позачергового засідання Ради Федерації, яка мала би ухвалити рішення про надання дозволу на використання російських військ в Україні. Нагадаю, прецедент вже був: 1 березня 2014 року Рада Федерації РФ задовольнила прохання президента Путіна про можливість введення військ на територію України у зв’язку із «ситуацією, що склалася в Україні та загрозою, що виникла для життя громадян Росії та російських військовослужбовців, що дислокуються в Криму».