З охочих наглядати за правоохоронцями шикуються черги...

На установчих зборах з формування громадської ради при ГУ МВСУ у Львівській області спалахнув скандал, який ледь не переріс у бійку.


До представників 33 громадських організацій, які мали увійти до складу ради, побажали долучитися ще з два десятки громадських активістів. Усього увійти до громадської ради при обласному управлінні міліції побажали 55 (!) представників громадськості.

Чому з охочих увійти до громадської ради міліції утворилася черга, як у гастрономі за дешевою ковбасою в часи “розвиненого соціалізму”? Невже так багато людей настільки перейнялися проблемами правоохоронців, що готові віддати для їх вирішення весь свій вільний час? Щоб знайти відповідь на це питання, варто ознайомитися зі списками тих, хто готовий боротися (у буквальному розумінні слова) за право час від часу спілкуватися на рівних із керівництвом міліції. У списку чимало представників правозахисних організацій, яких міліції самій варто запрошувати в громадську раду. Та ще більше керівників організацій, які, за своїми статутами, мають пропагувати історію рідного краю, досліджувати визвольні змагання минулого століття, захищати права інвалідів... Чому цих людей потягнуло до міліції?

Припускаю, до бажання контролювати міліцію надихнули приклади столичних борців із корупцією та активістів “народної люстрації”. Після Революції гідності чимало з цих розкручених активістів пересіли у затишні крісла депутатів Верховної Ради, керівників державних установ. На периферії прискіпливе око також помічало дивні дії “громадських активістів”. Хтось із останніх силою витягав із кабінету директора юнацької спортивної секції, хтось організовував пікети під обласним управлінням ДАІ. Та лише “хабарник”, якого пікетували, знаходив “спільну мову” з організаторами акцій, рішучі хлопці у балаклавах зникали... Ці процеси надихнули журналістів на сумний жарт: “Незабаром, — говорять колеги, — треба буде люструвати тих, хто люструє”.

Після так званої Ночі гніву, коли з вулиць Львова та інших міст Західної України зникли міліцейські патрулі, охорону громадського порядку взяли на себе хлопці з “Варти” та інших громадських організацій. Вони захищали безпеку людей не словами, а ділом. Більшість з цих активістів незабаром пішли добровольцями на фронт, одягнули форму міліцейських спецпідрозділів. Ті, що залишилися “на гражданці”, надалі допомагають міліції ловити злочинців та охороняти громадський порядок. Адже конкретні справи справжні громадські активісти вважають більш важливими, ніж гучні заклики про необхідність “громадського контролю”... На жаль, “від народу” у різноманітних радах при правоохоронних структурах хочуть “вирішувати питання”, зокрема й кадрові, зовсім інші “активісти”.