З вигляду й не скажеш, що живе з однією ниркою...

Такі цифри “експерти з народу” пояснюють просто: більшість інвалідів купили собі групи і спокійненько живуть на державні гроші, поки інші люди, які ще не розтратили совісті, на них гарують. Інакше як пояснити, що сусідка, якій призначили ІІІ групу, волоче важку сумку з базару, хоча мала б не вставати з ліжка? Інформація для роздумів: у світі інвалідів налічується... приблизно один мільярд — 15% від загальної кількості населення планети.

За статистикою, найпоширенішими хворобами, що призводять до інвалідності в Україні, є серцево-судинні (майже кожний четвертий випадок), пухлини (кожен п’ятий), недуги кістково-м’язової системи (трохи більше 11%), ендокринні захворювання та порушення обміну речовин (понад 4%), хвороби ока і його придатків (близько 4%).

Попри це, в уявленні більшості неповносправна людина — та, що пересувається на інвалідному візку, є незрячою або втратила кінцівку і їй не вистачило грошей на якісний протез (якісні під одягом непомітні, тож така особа автоматично потрапляє у розряд здорових). Всі інші — симулянти, які купили посвідчення, а тепер ще й вимагають, щоб їх безкоштовно катали у маршрутках, поступалися місцем і пропускали у черзі.

“10 років на гемодіалізі. Тричі на тиждень їжджу в обласну лікарню, де мене підключають до апарата штучної нирки. Грошей на таксі у мене немає. Єдиний мій дохід — пенсія. За проїзд практично завжди плачу, хоча я — інвалід першої групи. Водії грубіянять, погрожують викинути з маршрутки. Не вірять, що маю проблеми зі здоров’ям”, — каже пані Віра, пацієнтка відділення гемодіалізу. Познайомилася з нею торік, коли хворі протестували проти непрозорих тендерів, боячись, що їх позбавлять належної медичної допомоги. Жінці — трохи більше 40. Виглядає старшою: щоки позападали, шкіра сіро-земляного відтінку, одяг на ній висить — настільки худа. Пересувається неспішно, малими кроками. “На цьому світі мене тільки той апарат і тримає. Без процедури очищення крові прожила би максимум тиждень, ну, може, 10 днів. Та хіба людям то поясниш? А на моєму місці може кожен опинитися. Хронічна ниркова недостатність — кінцева стадія всіх ниркових захворювань”, — каже.

“Знову сказали якийсь папірчик донести. Вже стос зібрав — усе чогось бракує. Коли востаннє був у лікаря, та запевнила, що ІІІ групу отримаю, але попередила, щоб не розслаблявся і чекав повістки з військкомату”. Пану Степану — 58 років. На вигляд — міцний як дуб: високий, широкоплечий. Не скажеш, що чоловік уже багато років хворіє на цукровий діабет і що йому видалили підшлункову залозу. “До війська мене ніхто не візьме — навіть доб­ровольцем. Лікар навмисне хоче мене подратувати, бо нічого їй не заплатив”, — припускає. Про те, що тяжко хворіє, знають лише найближчі люди. “А чужі й так не зрозуміють. Скажуть: подивись, який дебелий дядько — головою стелю зачіпає, а йому пільги подавай! Групу оформляю тільки, щоб пенсію отримувати, бо працювати не маю сил”, — зізнає­ться.

“Мені навіть пенсію не хотіли призначати — так тільки, одноразову допомогу. Заявили у Пенсійному фонді, що бракує стажу. Добре, що до того, як став студентом, пропрацював два роки. Зараз отримую щомісяця 1049 гривень”, — розповідає 24-річний Остап. Хлопець живе з однією легенею. Йому призначили ІІІ групу інвалідності. Теоретично, для таких як він проїзд у маршрутках безкоштовний. Практика доводить протилежне. “У куточку споживача пише, що не маю права — тільки І і ІІ групи. Кожен перевізник робить такий витяг із закону, який йому підходить”, — каже.

Якщо людина має одне око або сліпа на одне око, якщо вона глуха на обидва вуха, якщо їй видалили шлунок, ободову і пряму кишку, щитовидну чи молочну залозу, якщо живе з однією ниркою або легенею, отримає лише ІІІ групу інвалідності. З пересадженими органами — лише ІІ. Зі сторонніх ніхто не буде знати, що ця людина все життя сидить на гормонах, ходить з очним протезом чи потерпає від дефіциту кисню, бо змушена дихати однією легенею. На вигляд наче здорова — дві руки, дві ноги...