Перший тост — за мир! І за тих, хто в окопах!

Ми прожили найбільш драматичний, найбільш жертовний рік за всю новітню історію незалежної України


2014 рік я з чоловіком зустрічала на Майдані. Холодне шампанське пили з пластикових стаканчиків, їли кимось приготовлене олів’є... Серед майданівського натовпу гуляли тодішні лідери опозиції, вітались з людьми, спілкувалися, фотографувалися. Гуляв там і Петро Порошенко. Чи міг він тоді припустити, що за якихось кілька місяців стане президентом України! Тріумфально, за один тур.

...А тим часом десь по телевізору (я цього, на щастя, не бачила) Віктор Янукович вітав українців з Новим роком. Чи думав він, що не мине і двох місяців, як по-щурячому втікатиме з країни?..

Революція гідності змінила долю багатьох українців. Але найголовніше, змінила долю країни! Без перебільшення, ми прожили найбільш драматичний, найбільш жертовний рік за всю новітню історію незалежної України. Рік постійних тривог і надій. Багато хто тільки зараз зрозумів, як сильно він любить свою державу, бо відчув, що може її втратити! Такого спалаху патріотизму, подвижництва, доброчинності країна не пам’ятає.

... На жаль, досі не з’ясовано, хто у той злощасний день віддав наказ стріляти по людях. Чи віддали його в Україні, чи у Кремлі? Досі ніхто не покараний... Залишається загадкою, чи події на Майдані в якусь мить просто вийшли з-під конт­ролю, чи це був продуманий сценарій дестабілізації ситуації в Україні? За великим рахунком, тікати з країни Януковичу не було жодного сенсу. Особливо тоді, коли за участі міжнародних посередників він досяг з представниками опозиції порозуміння і підписав так званий меморандум... Для чого було паралельно з цим холоднокровно відстрілювати людей на Майдані та втікати з країни? Велике питання.

Все, що сталося потім, було як у калейдоскопі. Страх, смерть, сльози, Небесна сотня... А потім перемога, радість, ейфорія, сподівання на швидкі зміни... Та не так сталося, як гадалося. В країну прийшла війна.

Путін злякався Майдану, здається, ще більше, ніж Янукович. Скориставшись безвладдям та ослабленням України, підлий і підступний сусід анексував Крим. Україна розгубилася, а світ здригнувся у поганому передчутті. Тимчасова влада не наважилась захищати Крим, побоюючись, що Путін піде війною на Київ. Забракло їм сміливості та рішучості. Небесна сотня не стала для Турчинова, Яценюка і Парубія прикладом для наслідування. Успіх так званої кримської операції заохотив Путіна, апетит розгорівся, і він поліз на Донбас. І знову страх паралізував українську владу. Замість того, щоб задушити у зародку проросійський сепаратизм, вона бездіяла. Зараза розповзлася, і лише через півроку вдалося зібрати докупи армію і почати чинити якийсь опір.

Україна досі не знає, що і як їй робити з окупантами і окупованою територією. Із завершенням року війна, на жаль, не завершується. Ця біда йде з нами у новий рік. І не тільки ця. Економіка України в катастрофічному стані. Щоб вижити, потрібне не лікування, а реанімація. Як завжди, рятувати “потопаючих” почали за рахунок самих “потопаючих”. Основний тягар реформ знову поклали на простих людей. Втім, люди і на це готові, але за єдиної умови — якщо влада буде виконувати одну з вимог Майдану — зламає стару пострадянську систему управління країною. А це — реальна, а не бутафорська боротьба з корупцією. Посада не повинна бути для чиновника, міліціонера, прокурора чи судді лише годівницею. Це запровадження одних справедливих правил для всіх, без поділу на “своїх” і “чужих”. Це також чесна розмова влади з людьми, які, попри усі випробування, що випали їм у 2014 році, не втратили надії. Влада не має права її поховати. Втім, народ і не дозволить!

І все-таки, попри не надто оптимістичний настрій, з яким вступаємо у Новий рік, хочу усім нашим читачам, усім українцям побажати, звичайно ж, миру! Думаю, саме такий тост звучатиме у всіх українських родинах у ніч на 1 січня 2015 року. І ще не забудьте підняти келих за тих, хто Новий рік зустрічатиме в окопах, на передовій. За вас, хлопці! Повертайтеся живими!