«Займався б краще Депардьє своїми виноградниками...»

Нині часто нарікають, що в кіно немає нових ідей, нових сюжетів. Штатівський режисер Абель Феррара, певне, вирішив «актуалізувати» кіномистецтво і екранізувати відомий сексуальний скандал 2011 року.

Тоді покоївка одного з готелів Нового Йорку, 32-літня уродженка Гвінеї Нафісатоу Діалло, звинуватила голову МВФ і ймовірного кандидата в президенти Франції Домініка Стросс-Кана в зґвалтуванні. І хоча в фільмі «Ласкаво просимо до Нового Йорку» прізвища колишнього голови МВФ ми не почуємо, ні у кого не виникне сумніву, що пан Деверо (Жерар Депардьє) — ніхто інший, як Стросс-Кан. Такої неполіткоректної кінокартини широкий екран давно не бачив.

Як таке можна знімати і як таке можна показувати? Операторська робота, сценографія, акторська майстерність, режисура — усього цього ви не знайдете в фільмі «Ласкаво просимо до Нового Йорку». Якщо перші півгодини Жерар Депардьє, скоріш за все, перебуває ще в образі Распутіна («Распутін», 2011, реж. Роже Дайан), то потім він з нього виходить, а в жоден інший так і не входить. Він просто стоїть, жестикулює перед камерою, часом щось говорить, але в жодному випадку не грає! Можливо, актор змучився від свого ремесла, а можливо, просто вирішив «познущатися» з публіки? Вона, до речі, масово виходила з кінозалу. Певне, фільм розрахований на стопроцентних фанатів Депардьє — епізоди без його участі практично відсутні, а саму зірку можна роздивлятися з усіх сторін і під усіма кутами. Хтозна, чи в мені промовляє суб’єктивізм — деяка неприязнь до актора після його публічних заяв про небажання платити податки, а також «обіймів» з кремлівським режимом. Однак після сеансу менш політично заангажовані колеги були ще менш терпимими: «Займався б собі своїми ресторанами та виноградниками…».

Як висновок: фільм «Ласкаво просимо до Нового Йорку» може претендувати на лаври найбільш неполіткоректної стрічки року.

А тим часом… На відміну від сюжету фільму, в реальному житті факт зґвалтування покоївки залишився недоведеним. Натомість слідство вже підловило останню в наданні неправдивих свідчень, тож Домінік Стросс-Кан позвався до суду на творців фільму, звинувативши їх у наклепі.