Українці вже захотіли в НАТО. Але НАТО ще не хоче Україну

Як повідомила директор фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна, сьогодні за вступ України до НАТО виступають 34 % українців. Так, це ще не більшість. Але, по-перше, були й інші опитування, за даними яких за вступ до Північноатлантичного альянсу — близько 40 % українців. А по-друге, важлива тенденція. А вона чітко вказує на те, що прихильників приєднання до НАТО в Україні щомісяця більшає. (“Україна виявилася безпорадною у сфері безпеки, — пояснює причини соціолог. — Спочатку Росія відібрала Крим, потім виникла загроза для решти території країни»). У серпні 2012 року, розповіла Бекешкіна, за Україну в НАТО виступали лише 12 % наших співвітчизників.

Коли на початку квітня 2008 року на саміті НАТО в Бухаресті Україні не надали ПДЧ (План дій щодо членства в Альянсі), одним із головних аргументів була відсутність підтримки вступу до НАТО з боку українського населення. Зараз цю проблему фактично знято (впевнений, за наявності інформаційної кампанії рівень підтримки вступу до НАТО через кілька місяців збільшився би в Україні до 55-60 %). «Якщо бодай половина населення України буде за НАТО, це буде суттєвим аргументом для керівництва Альянсу”, — зазначила Бекешкіна. То що, у НАТО невдовзі будуть готові до реальних кроків назустріч Україні? На жаль, ні.

Альянс наприкінці червня підтвердив: його двері залишаються відчиненими, і жодна країна не має права вето на вступ нових членів. Водночас, у реальності НАТО не може переступити через “вето”, яке накладає Росія. Ось дивіться: з Чорногорією, повідомив генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен, “відкриємо інтенсивний та відкритий діалог і до кінця 2015 року зробимо оцінку, чи запрошувати Чорногорію приєднатися до Альянсу». Потім, очевидно, будуть Македонія, Боснія, врешті-решт і Сербія... Натомість з Грузією, розповів той же Расмуссен, «у нас є принципова угода про те, що ми будемо розвивати пакет допомоги, — щоб Грузія наблизилася до НАТО”. Звучить красиво. Але по факту це лише завуальована відмова надання Грузії ПДЧ. Проти Плану дій для Грузії виступає Росія. І вона ж блокує реальне зближення НАТО з Україною.

Анексія Росією Криму, її напад на український Донбас змусили НАТО визнати: Москва вже не є партнером, вона є фактично противником Альянсу. Співпраця НАТО з Росією заморожена. Водночас, деякі натовські країни мають настільки масштабні економічні зв’язки з Росією, що буквально заглядають Путіну в рот. “Де ж ці 40 мільярдів доларів путінських статків? — запитував Берлін на початку анексії Криму Расмуссен (про це писали західні ЗМІ). — Хіба не в німецьких банках?”. Напевно, мільярди Путіна, і не лише його, саме там... НАТО начебто визнає Росію противником, а член НАТО Франція навіть не думає відмовлятися від контракту на поставку до Росії двох суперсучасних вертолітоносців типу “Містраль”. Російські моряки вже прибули до Франції, аби навчатися на цих кораблях. А в Севастополі вже начебто готують для одного з “Містралів” причал... Ще один член НАТО, Угорщина, оголосила, що, попри всі застереження Єврокомісії, збудує свою ділянку газопроводу “Південний потік”. І багатомільярдним кредитом від агресора Будапешт також не гребує... А член НАТО Італія закликала ЄС відмовитися навіть від тих санкцій проти Росії, які вже застосовано...

Небажання НАТО надати Україні бодай ПДЧ має і суто військовий аспект. Натовські експерти визнають: у разі нападу Росії на країни Балтії Альянс, хоч зобов’язаний згідно зі статтею 5 свого статуту надати збройну допомогу, мало чим міг би зарадити. Тож навіщо їм ще й Україна з Грузією? Зайві клопоти... Отже, найближчим часом Україні, попри усю активізацію контактів із НАТО, треба сподіватися виключно на власні сили. Насамперед — на збройні.