Бізнес в Україні – лише для екстремалів

Польські журналісти зацікавилися при цьому й загальним станом речей у свого сусіда — зокрема й тим, як ведеться бізнесові. «Газеті виборчій» (Gazeta Wyborcza) все ж вдалося знайти відважних поляків, котрі не лише насмілилися вести бізнес «у преріях», а й досягли там успіху: страховики PZU, меблевий «Новий стиль» та дизайн-студія Kaniewski Design.

Що найбільше вражає польських бізнесменів? В першу чергу атмосфера недовіри: кожен підприємець розглядається як правопорушник, а кожен державний контролер — як здирник. З одного боку експортери не можуть відшкодувати ПДВ, з іншого — дурять державу і Пенсійний фонд, виплачуючи «чорні» зарплати. Дивують і застарілі норми та стандарти, які часом не дають можливості використовувати нові технології, інженерні та дизайнерські рішення, а часто і взагалі унеможливлюють ведення бізнесу. До того ж люди, які, не «маючи гальм», присилають резюме з навичкою «затягування виплати страховки клієнтам» чи, вибираючи місце під АЗС, пояснюють: «Не зважайте на суцільну лінію — до вас заїжджатимуть з двох боків. Суцільну затруть шинами — стане перерваною, а потім вже про неї ніхто й не згадає». Спостережливі бізнесмени не оминули увагою і значного матеріального розмежування та поділу на Захід і Схід, де майже ніхто не знає мови, і тому освіта україніста там не допоможе.

Та все ж стаття мала позитивне завершення. Так, Україна — це бюрократія, організаційний балаган і всеохоплююча корупція, однак, як швидко змінився львівський аеропорт — так мінятиметься й вся Україна... У Польщі 90-их буцімто було не краще, тож треба ризикувати і перемагати на великому перспективному ринку. Зрештою, українці та поляки мають спільну історію, близьку мову, щоправда, за словами дизайнера Януша Каневського, який, крім України, працював на Апеннінському півострові, українці своїм темпераментом дуже нагадують італійців.

Як на мене, погляд поверхневий — так само видалося і екс-українському бізнесменові Вальдемарові Маркевичу, котрий по прочитанню думок керівників PZU та «Нового стилю» надіслав до «Виборчої» лист зі своїм власним досвідом, який лаконічніше та цілісніше описує справжній стан речей у нашій державі. Пан Вальдемар хотів імпортувати в Україну найсучасніше обладнання провідних європейських і американських виробників — знав, що на такий продукт в Україні вже є клієнт. Проблеми почалися відразу — з самої реєстрації фірми — і послідовно наростали, аж поки черговий посадовець не повідомив, що чимала українська делегація за гроші фірми має поїхати на фабрики до Британії та США для проведення сертифікації виробництва. Може, ще й рекомендації щодо змін технологічного процесу повиписували б?! Обурившись цією безглуздою і дорогою захцянкою, обґрунтування якої не міг пояснити й найнятий юрист, польський бізнесмен записався на прийом до відповідного заступника міністра. Той швидко перейшов до суті питання: «200 тис. доларів готівкою — і жодних проблем не буде». Однак те, що в Україні є нормою, в розвинутому світі — нечувано і незрозуміло! То ж п. Вальдемар поцікавився, як чиновник уявляє вилучення з фірми такої значної суми. «Як не вмієш витягнути з фірми 200 тис. доларів, то не берися за бізнес в Україні», — коротко відповів чиновник. Поляки послухалися — звільнили працівників, закрили офіс та виїхали. Хоч і зазнали збиткаів, але зрозуміли: бізнес в Україні — лише для екстремалів.