Деякі пропозиції щодо подолання політичної кризи в Україні

(Думки Першого Президента України Л.М. Кравчука)


Глибока політична криза в Україні не вщухає. Навпаки, вона набуває більш гострих форм. Розширюється і спектр вимог, які висуваються опозицією та представниками громадянського суспільства. Звідси висновок — як влада, так і опозиція не змогли забезпечити мирне та результативне врегулювання кризи.

Хоч є підстава констатувати, що певні позитивні кроки в цьому напрямку зроблені. Суспільні настрої поступово, інколи дуже боляче, переходять в практичну площину. На порядку денному зараз питання конституційної реформи і формування нового уряду, підготовка нового виборчого законодавства та інші.

Вирішення проблеми конституційної реформи опозицією пов'язується з поверненням до парламентсько-президентської форми правління. Доречі, за роки незалежності українці уже тричі змінювали форму правління державою: з парламентсько-президентської на президентсько-парламентську і навпаки. І робилося без глибокого аналізу, поверхово-формально, без врахування корінних національних інтересів народу. І не завжди дотримувалися конституційного порядку. Змінювали форму правління, а суб'єкти управління залишались практично ті ж самі. Більше того, влада мало турбувалася про створення такого організаційно-правового середовища, яке забезпечило б сувору відповідальність за недотримання Конституціі, невиконання законів.

А тому соціально-економічна, політична та правово-демократична ситуація в Україні не покращується, кризи періодично повторюються, набуваючи інколи загрозливих для збереження державності форм. Як, наприклад, нинішня криза. Значить, маємо, врешті решт зробити якісь висновки, навчитися діяти професійно і відповідально, відмовитись від ілюзій і перестати годувати народ обіцянками, обдурювати його черговими новаціями. Сьогодні однією з них є вимога опозиції повернути текст конституції 2004 року.

Переконаний, що такий крок кардинально не вирішить головного — створення такої системи влади, яка забезпечить розв'язання назрілих проблем, дасть відповідь на нові викликиПо-перше, текст Конституції 2004 року має дуже серйозні вади. В ній відсутні гарантії прав та свободи людини, не виписані норми реформування судової влади, прокуратури, місцевого самоврядування. Саме прогалини в цих сферах і стали нині однією з основних причин масових протестів людей.

По-друге, текст Конституції 2004 року приймався в період президентських виборів і провідні політичні сили підлаштовували його до своїх корпоративних інтересів, а не до інтересів народу. Хто хоче переконатись, хай почитає протоколи засідань Верховної ради того часу.

По-третє, текст Конституції 2004 змінювався під серйозним тиском політичних гравців президентської гонки, що призвело до порушення Регламенту проходження змін до Конституції у Верховній Раді. На це справедливо вказав Конституційний суд України. З цих та інших підстав повернення до Конституції України в редакції 8 грудня 2004 року є неприпустимим і юридично і практично.

А якщо до всього цього додати спосіб в який пропонується таке повернення, то Україна може стати піонером на шляху утвердження нелегітимних форм впровадження конституційного ладу. Це означає, що ми знову, в котрий раз, наступимо на граблі, наб'ємо дуже велику гулю і не лише на лобі.

Пора уже закінчувати початкову школу і переходити у старший клас, де вивчають вищу математику. Важливим кроком на цьому шляху має стати підготовка нового, вдосконаленого тексту парламентсько-президентської Конституції. Головне, щоб новий текст готувався всебічно, і охоплював всі розділи Основного Закону, а не лише розділи про владу.

Слід чітко переосмислити параграфи, які визначають права і свободи людини, верховенство права, демократичні основи суспільства. Потрібно по-новому, виходячи з європейського досвіду, підготувати зміни до розділів правосуддя, прокуратури, місцевого самоврядування. Є потреба уточнити статус та порядок формування Конституційного суду.

Наголошую, тут потрібний комплексний підхід, в основі якого знаходяться корінні, стратегічні інтереси народу, а не інтереси партій та вождів. Новий текст конституції має бути зрозумілим народові, захищати його і відкривати можливість жити достойно, без брутального тиску на честь і гідність людини.

У нас уже багато чого в цьому плані напрацьовано. Йдеться, перш за все, про закон N2222, законопроект N4180, про підготовлену Конституційною Асамблеєю Концепцію змін до Конституції України. Бажано провести серйозну інвентаризацію всіх законопроектів, які розроблялися свого часу народними депутатами України. Переконаний: ми одержимо багатий масив матеріалів, які можна буде використати при підготовці справді нового, сучасного парламентсько-президентського тексту Конституції, який буде покладено в основу реформування всіх сфер суспільного життя, переформатування (на основі закону) влади, визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики.

А зараз слід, не гаючи часу, на пусті декларації та заклики, іміджеві інтереси політиків, приступити до ретельної підготовки Антикризового плану дій влади, опозиції та представників громадянського суспільства. Не придумувати якихось Конституційних Актів, Конституційних Угод, Законів, бо їх прийняття неминуче викличе втручання в Конституційне поле. І тут виникатимуть проблеми, яких не можна буде пересилити політичною доцільністю, навіть вимогами Майдану. Адже йдеться про Конституційний порядок в державі, про визначені законом повноваження органів державної влади, місцевого самоврядування. Йдеться в решті решт про авторитет України в світі, про її майбутнє. Хто ми є і чого прийшли на цей світ.

Антикризовий план, його підготовка і прийняття — це добра воля сторін, їх відповідальність перед народом. Ніхто не буде заперечувати, посилаючись на основний закон, внести в план будь-які політичні, соціально-економічні питання, гострі, невирішені теми сьогодення. Він безпосередньо не пов'язаний з необхідністю конституційних змін, з голосуванням конституційною більшістю. Це робочий документ, який засвідчить про здатність влади, опозиції, лідерів Майдану адекватно реагувати на загрозливу політичну кризу в Україні.

Думаю, що такий план можна було б підготувати за декілька днів і винести його на парламентське слухання. Після слухання план затверджується законом, бажано консенсусним голосуванням в парламенті. На цьому засіданні присутній Президент України. Йде пряма трансляція засідання.

Такий крок міг би забезпечити широку гласність антикризових заходів, участь в їх підготовці фахівців, політиків, громадських діячів. Власне, це могло б сколихнути суспільство, викликало б у людей потребу перейти від протестів до практичних дій щодо подолання кризи.

Є одне суттєве застереження. Враховуючи те, що довіри між владою, опозицією та інститутами громадського суспільства немає, потрібно між суб'єктами перемовин заключити свого роду джентльменську угоду, в якій передбачити, що:

а) сторони беруть на себе зобов'язання не застосовувати силові методи при розв'язанні політичної кризи, заявляють, що шлях ультиматумів, силових варіантів, незаконного позбавлення чиновників їх повноважень, місць роботи, безчинство на вулицях, насилля над людьми є неприпустимим і є серйозною загрозою для демократії, а тому такі дії є неприйнятними як для влади, так і для опозиції, громадянського суспільства, і будуть каратися відповідно із законом;

б) сторони дотримуються ухвалених спільних рішень і не змінюють їх в залежності від амбітних інтересів;

в) Президент України бере на себе зобов'язання спільно з усіма фракціями Верховної Ради сформувати новий технічний, чи коаліційний Уряд і надати йому можливість працювати без ротації до прийняття змін до конституції і переформатування всієї систем влади.

Слід терміново шукати й інші шляхи подолання кризи. Але головне приступити до роботи. Час розмов і декларацій закінчився. Настав час діяти, бо йдеться про збереження держави, про життя кожного з нас.

Щиро, з повагою Л.М. Кравчук