«Панове, ви звірі... Ви будете прокляті своєю країною...»

Майдан — це найкраще, що сталося з нами, українцями, з країною, за рік, що минає. А може, і за усі 22 роки Незалежності. Щось подібне ми пережили у листопаді-грудні 2004-го.


Помаранчева революція була найсвітлішою і найщасливішою сторінкою нашого тодішнього притлумленого, затхлого життя. Але колосальне розчарування через змарнований шанс жити гідно знову відкинуло нас у безнадійне минуле. Я сотні разів задавала собі питання: “Як українці могли обрати Януковича президентом?!”, “Як ми це допустили і з цим так довго жили та мирилися?”. Сьогодні усі аналітики та політологи в один голос дивуються з того, що мільйони людей знову вийшли на майдани по всій країні. Мовляв, Ющенко “вбив” вуличний протест, його зрада ідеалів Помаранчевої революції настільки глибоко травмувала українців, що годі було чекати на повторення подій 2004 року. Нема чого дивуватися. Усе логічно і закономірно. Не було б при владі Януковича, не було б другого Майдану. Як писав Оскар Уайльд: “Можна затерти минуле, але важко уникнути майбутнього”. Януковича його “затерте” минуле завжди буде наздоганяти у майбутньому. Сьогодні його “наздоганяє” Помаранчевий майдан...

Цей рік, а особливо останній місяць, став вироком режиму Януковича. Калейдоскоп подій — від моменту відмови від європейського курсу до жорстокого побиття журналістки Тетяни Чорновол — доконечно засвідчив, що влада втратила моральне право бути владою. По суті, вона розгорнула цинічну війну проти власного народу. Те, як діє режим Януковича, в голові не вкладається. Згадується крилата фраза зі старого радянського фільму “Раба любові”: “Панове, ви звірі... Ви будете прокляті своєю країною...”.

Майдан справді поділив країну на людей та звірів. Показав світлий і темний бік теперішньої України. Мирного співіснування вже не буде. У людей назад дороги немає, а то хижаки і шакали їх розірвуть. Народ і раніше розумів, з ким має справу, бо з перших днів свого панування режим не приховував “донецьких” методів досягнення статків та влади. Але Майдан вивернув владу навиворіт, показав усю її відразливу суть, прогниле нутро. Жахають кадри жорстокого побиття мирних беззахисних людей. Але ще більше шокує те, що потім тих “беркутівців”, які найбільше відзначились під час “зачисток”, на День міліції нагороджують грамотами і грошовими подарунками. Обурює, що генпрокурор Пшонка з трибуни парламенту бреше нахабно в очі не лише народним депутатам, а й сотням тисяч українців. Жахає, що після кривавих подій 1 грудня фракція Партії регіонів зустрічає секретаря РНБО Клюєва оплесками. І лише троє з понад двохсот “регіоналів” знаходять у собі залишки совісті та покидають лави фракції. Але тисячі українців формально чи неформально залишаються гвинтиками цього режиму! Коли дивлюся, як провладні політики, урядовці, депутати-“регіонали” та їхні наймані адвокати-політтехнологи на різних телеефірах цинічно брешуть, маніпулюють, викручуються, як вуж на пательні, думаю: “Чому так поводяться?! Невже не соромно?!”. А потім сама собі відповідаю. Поводяться так, бо їм є що втрачати. А совість втратили вже дуже давно, тому жодного внутрішнього конф­лікту з власною совістю не відчувають. Захищаючи режим, вони насамперед захищають свої статки, які нажили при цій владі. Але чого бояться прості чиновники, директори шкіл, бюджетники, яких палицею заганяли в Партію регіонів? Ваше боягузливе мовчання — це чергова зрада свого народу! Кожна цеглинка може зруйнувати цей режим.

Майдан став тестом на порядність та елементарну людяність. Дехто цей тест вже пройшов, дехто ще готується пройти... Для України це шанс на моральну люстрацію. Майдан — це і фільтр, який має очистити країну від бруду та іржі, якою просякла уся країна. Тому чим довше він стоя­тиме, тим більше вдасться очиститися. Тому у Рік Коня не розпрягаймо, хлопці, коней!

А найголовніше, допоки люди боронять цю “територію свободи та гідності”, доти Янукович не матиме спокою, не почуватиметься переможцем, його не покидатиме відчуття невпевненості і страху перед власним народом. Народом, який не здасться!