Підборіддя з великої букви
Гідність – понад усе! Актуальність гасла, під яким ось уже більше місяця стоїть Майдан, не сходить з порядку денного життя українців. Цю проблему загострив, щоправда, у доволі сумнівний спосіб, Генеральний прокурор України Віктор Пшонка, виступаючи минулої п’ятниці з трибуни парламенту.
Мав би об’єктивно звітувати про тих, хто нашу гідність топтав кованими «берцами», товк кийками. А вчинив очільник ГПУ навпаки — із поліцаїв (іншого слова не підбереш!) зробив ледь не героїв, а з їхніх жертв — ворогів країни. І цим ще більше принизив мільйони, які нині виходять на протести. Вчинок, не гідний того, хто згідно з посадовими обов’язками мав би стояти на сторожі закону, прав людини…
У «відеонарізці», що її запропонував пан Пшонка депутатам, не знайшлося жодного кадру (із тисячі, що облетіли світ), який показував би звіряче, садистське побиття мирних демонстрантів. Так, наче не було сотень розтрощених «Беркутом» голів, переламаних хребтів, рук і ніг. Для прокурора №1 цих людей немовби не існувало. Вони для нього — асоціальні елементи, провокатори, терористи, заколотники, що зазіхають на легітимну владу. А відтак дав зрозуміти: застосована проти них сила — правомірна. Хоча де в чому, можливо, і надмірна…
Протягом місяця слідства Пшонка так і не з’ясував, хто дав команду гамселити Майдан. Але зробив інше. Щоб підсилити оправдальні аргументи влади щодо його розгону, нагнати жаху на парламентаріїв, західних дипломатів, усіх, хто по телевізору дивився звіт генпрокурора про події листопада-грудня цього року, вдався до грубої фальсифікації. У показане «антимайданівське» відео вмонтував сюжет про радикального священика Михайла Арсенича, який закликав паству до розправи над ворогами. Це «кіно» було знято ще… 15 жовтня 2010 року у Коломиї, до Євромайдану воно не має жодного стосунку. Давним-давно цей вияв нетолерантності жорстко засудили глава УГКЦ Патріарх Святослав і головний рабин України Яків Дов Блайх. За дії, які суперечать місії душпастира, невиваженого священика відправили на покаяння у монастир. Але Пшонку це не цікавило, сфабрикований у стилі путінсько-геббельсівської пропаганди «матеріал» він без жодних докорів сумління видав як теперішні євромайданівські будні.
Напрошується запитання: якщо генпрокуророві можна видавати на-гора таку ось «липу», то чому цього не можуть робити на місцях прокурорчики?
І ще одне, що не пройшло повз пильне око журналістів. Кваплячись рапортувати про «відновлення порядку», пан генпрокурор прихопив зі собою допоміжну шпаргалку. Вона мала би підказувати йому «архіважливі» речі — як триматися у сесійній залі. Великими буквами на цьому аркуші було написано: «Ровно Подбородок Не качаться». Пшонка переживав не про те, як сприймуть його законодавці, чи повірять у сказане ним, а про те, чи фотогенічно виглядатиме його особа на екранах і фотографіях. Для нього настільки важливим було власне підборіддя, що написав його з великої букви…
Кажете, згущуємо фарби? А як тоді сприймати дзвінок прес-служби ГПУ у редакцію «Української правди» з проханням замінити фотографію у замітці про шефа — бо на ній він, мовляв, виглядає не зовсім гарно…
Як вони себе люблять!
Як вони нас зневажають…
