Дурнів у міліції просувають угору...

У п’ятницю, 20 грудня – День працівників міліції України.

Навряд чи цього року правоохоронці гучно відзначатимуть своє професійне свято. Міліцейські генерали ще добре пам’ятають, що саме святкування Дня міліції поклали в основу звинувачень у кримінальних правопорушеннях екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. А політична ситуація в Україні зараз така, що чимало рядових міліціонерів поза службою соромляться одягати службові мундири...

Після лихих подій у Врадіївці рівень довіри до української міліції серед населення впав до одного відсотка. Жорстокий, нічим не мотивований, розгін Євромайдану, під час якого “відзначилися” співробітники спецпідрозділу міліції “Беркут”, і цей нещасний відсоток скоротив до нуля.

Утім, міліція почала гнити зсередини не за цієї влади, а значно раніше. Ще у 60-х роках минулого століття радянські міліціонери, прийнявши на груди, починали співати свій жартівливий гімн, у якому невідомий автор висловив ставлення міліціонерів до своєї служби: “Сосредоточенный и озабоченнный, идет участковый уполномоченный. За ним — сотрудник УР (карного розшуку) — вечно пьян и вечно хмур. А за ним ОБХСС (зараз — боротьба з економічною злочинністю) — сладко пьет и вкусно ест. А за ним идет ГАИ — эти пьют не за свои. Замыкает шествие греба... ое следствие...».

Цей поділ міліцейської служби “за хлібними місцями” залишився майже незмінним. Як і те, що для справжнього “мєнта” служба в міліції не так служба, як спосіб життя. Спілкуючись з офіцерами (здебільшого — це капітани), які у перервах між заповненням тонн нікому не потрібних паперів примудряються ще й злочинців ловити, переконався, що дурнів серед них не зустрінеш. Останніх, як і в багатьох державних структурах, безпосереднє керівництво намагається якнайшвидше здихатися, а для цього просуває вгору. Дурні позачергово отримують звання та перебираються у затишні кабінети керувати розумниками, яких зневажають. На “землі”, як називають територію свого райвідділу правоохоронці, залишаються працювати ентузіасти, які вже після першого тижня служби позбулися всіх романтичних ілюзій щодо міліцейського сьогодення.

Ці офіцери знають, чого вартий (в прямому та переносному значенні цього слова) їхній начальник, кого в жодному разі не можна чіпати, в який кабінет час від часу слід заносити “позичені” під час обшуку “презенти”... Свою злість на встановлені не ними умови “гри” міліціонери іноді зривають на затриманих. Та в глибині душі продовжують вважати себе “правдивими мєнтами”. Вони можуть зрозуміти філософію злочинця, але всією душею ненавидять “зсученого мєнта”, який може сидіти поруч у кабінеті.

Останнім часом зі служби дедалі частіше у розквіті сил звільняються саме “правдиві мєнти”. А їхні місця займають ті, хто прийшов у міліцію або щоб відчути неконтрольовану владу, або ж для власного збагачення. Таким під руку пересічному законослухняному громадянину краще не потрапляти. Бо, як кажуть ці виродки, “була б людина, а стаття для неї завжди знайдеться”...

P. S. Приємний подарунок до Дня міліції правоохоронцям зробила влада. У проекті бюджету на наступний рік передбачено чергове збільшення фінансування міліції. У порівнянні з цим роком уряд пропонує надати МВС 18,4 мільярда гривень, на кілька мільярдів більше, ніж 2013 року. Натомість Міністерству оборони у бюджеті 2014 року пропонують надати 14 млрд. грн. Не треба бути експертом, щоб завдяки цим показникам зрозуміти: Україна дедалі більше перетворюється на поліцейську державу.