Кривава «йолка» Януковича

Представники влади виправдовують цей злочин, мовляв, студенти-мітингувальники заважали облаштовувати новорічну ялинку та ковзанку для дітей. Жодним словом не згадують, що В. Янукович зрадив світлу мрію українців жити і працювати за національними, правовими, морально-духовними принципами у сім’ї вільних європейських народів. Замовчують, що без відома В. Януковича не могла пролитися кров молодих українських патріотів. Виникає десятки запитань, чому беркутівці брутально гамселили, дубасили, лупцювали безборонних дівчат і хлопців, чому за два дні протестних мирних виступів громадян України постраждало 40 працівників ЗМІ, чому у міжнародній політиці перемогла імперсько-шовіністична безпардонність Москви, чому безхребетним виявився Президент України, чому у владних структурах панують запроданці? Можна почути ще багато подібних запитань та різні відповіді на них.

На мій погляд, визначальною причиною антиукраїнської ідеології, політики і практики в Україні є відсутність в нинішніх очільників законодавчої, виконавчої і судової влади ккраїноцентристського мислення. Що таке україноцентризм?

Україноцентризм — це світоглядна і філософська позиція, політична та соціально-економічна концепція, морально-психологічне переконання, центральною сутністю якої є:

У зовнішній політиці — вироблення власної, самостійної логічної стратегії побудови української держави, здійснення національних інтересів у взаємовідносинах з іншими країнами (особливо сусідніми) на рівних умовах з точки зору реалізму і прагматизму;

У внутрішній політиці — побудова та виконання соціально-економічної, національно-духовної моделі розвитку країни, спираючись при цьому, здебільшого, на власні сили, звичаї, традиції;

У культурі — глибоке вивчення, переосмислення власної історії і пошук істини в ній, підтримка національної гідності, захист національної спадщини тощо;

У філософії — все, що відбувається у світі та в Україні оцінювати в контексті української національної ідеї державотворення.

Розповсюджувати у світовому інформаційному просторі правду про те, що Україна є органічною складовою культурно-історичного розвитку Європи.

Отож, зовнішня політика. Безперечно, зроблено чимало у сенсі повернення справжнього імені України у європейське і світове товариство. У цьому також значна заслуга ЗМІ. Але проблема входження України в Європейський Союз не розв’язана. Насамперед тому, що досі не вироблено чіткої україноцентристської ідеології та політики утвердження української України, національного, гуманітарного та інформаційного середовища. Чому? Може хтось із читачів зі мною не погодиться, але не можна приховати того, що значна частина нинішньої так званої еліти існує в просторі російської культури, мислить її образами і поняттями, українське для них, у кращому разі, етнографічний антураж, місцева оригінальність. Але це ще не найгірші представники так званої еліти України. Чимало є таких, в тому числі й журналістів, що й на етнографічному рівні не сприймають українське. Тілом і матеріальними інтересами «елітарії» перебувають в Україні, а душею, розумом, духовними інтересами — в Росії. На таких спирається московська імперсько-шовіністична політика стосовно України.

Називаю управлінсько-політичну еліту так званою, бо справжня еліта, як наголошує харківський професор І. Л. Михайлин, «відзначається тим, що вона нікому не служить, крім свого народу та істини. Еліта — це совість нації, це — національні інтелектуали, які репрезентують Україну перед світом». То ж хіба можна зараховувати до української національної еліти Януковича, Азарова, Симоненка, Ківалова, Колесніченка, Кернеса, Добкіна, Чечетова та багатьох інших бобкіних з партії регіоналів і комуністів, чи таких журналістів, як Піховшек, Джангіров?!

Антиукраїнську ситуацію в соціально-економічному, гуманітарно-інформаційному просторі України створили законодавча, виконавча і судова влада тому, що їхні представники не захищають українські національні інтереси. А кому захищати, коли у Верховній Раді України, за неповними даними, лише 30 відсотків українців? Провладні кола в Україні демонструють, мовлячи словами Івана Франка, своє духове відчуження від української нації.

Внутрішня політика владних структур, які належать Партії регіонів, а з ними пліч-о-пліч руйнують українство комуністи та інші «Союзи», «Родіни», не спрямована на порозуміння, злагоду, соборність України, а на роз’єднання українського суспільства, щоби легше було ним маніпулювати, обдирати трудівників. Базові засади спільної діяльності комуністів і регіоналів — це манкурство, яничарство, хахлуйство, психологія рабів. Таких «діячів» у свій час Т. Шевченко називав підніжками, гряззю Москви, варшавським сміттям. Варшавське сміття кануло у вічність, а підніжки Москви цинічно крутять долею України. Звідси також випливає відсутність національного обличчя у багатьох телевізійних каналів, FM-радіостанцій і газет. Це яскраво видно у ці драматичні дні. Не важко порахувати засоби масової інформації, які займають україноцентристську позицію. Це — п’ятий телевізійний канал, який транслює марафон «Доленосний вибір», газети «День», «Слово Просвіти», «Українське Слово». У Львові радіо «Незалежність», телерадіокомпанія «Люкс». По різному можна ставитися до телеканалу «ZIK», але у ці дні журналісти цього каналу дотримуються морально-етичних засад у своїй творчості, вони сповідують україноцентристську ідеологію.

Позитивними, як і негативними прикладами кожний може доповнити мої судження. Але наголошую на тому, що потрібно у всіх сферах суспільно-політичної, інформаційно-гуманітарної діяльності дотримуватися україноцентристської позиції стосовно принципів і стандартів журналістської творчості. Найголовніше — правдиве висвітлення реальної дійсності. Таку позицію відстоювали професори В. Й. Здоровега, А. З. Москаленко. Адже правда як морально-філософська категорія включає в себе не тільки істину, а й добро, справедливість, протистоїть брехні, злу. Щоб журналісти могли служити суспільству правдою, то у них має бути сформоване почуття соціальної відповідальності, вони повинні володіти глибокими знаннями про минуле, сучасне, що забезпечить правдиве прогнозування майбутнього. На жаль, у багатьох журналістів, тим паче політиків, управлінців різних рівнів кліпове мислення (І. Михайлин). Туди зазирнув, там підгледів, там щось почув і вже виносить на сторінки газет, в телерадіоефір, соціальні мережі. Інтернет, на жаль, також переповнений брудом, невіглаством. Водночас окремі теоретики вважають, що кожне цвірінькання в Інтернеті — це найвищий рівень сучасної журналістики, свободи творчості. А де соціально-моральна відповідальність? Справжня журналістика — це служіння суспільству, це правда й аналіз, це аналіз, осмислення і правда.

Така якість забезпечується високим рівнем знань, авторитетом аргументів і доказів.

Наступна складова україноцентризму — це культура. На жаль, керівні особи в Україні, чимало політиків та й журналістів не мислять категоріями україноцентризму. Цілеспрямовано пропагують тезу, що «в Україні відбувається агресивна українізація».

Насправді ситуація протилежного змісту. Українське суспільство перебуває в стані розколотості, триває агресивний наступ на все українське: мову, культуру, правдиву історію, літературу, національне мистецтво, традиції, звичаї. У суспільних настроях переважають недовіра або скептичне ставлення до духовних і моральних цінностей, які відкрито ігнорує, не сповідує сама влада. Вона цинічно порушує норми і правила демократичного правопорядку, таврує ідеї верховенства права і законності. Про забезпечення національних цінностей і пріоритетів у культурно-інформаційній, етнонаціональній, духовній, освітній, науковій, конфесійній сферах годі й говорити.

Український світ не лише наскрізь пронизано чужими інформаційними потоками — його буквально ними розстріляно. На 100 українців в Україні припадає 7 газет рідною мовою, тоді як на 100 росіян — 54 газети російською. В Україні розповсюджується 2 тисячі назв періодичних видань Росії. Із 214 загальнонаціональних газет України державною мовою виходить 78, тобто 32%. Це ж стосується радіо- й телеканалів. За даними моніторингу 8-ми провідних телеканалів України, волонтерами руху «Простір свободи» у жовтні 2012 року, що тривав 64 години, українська мова лунає на каналах близько 28% часу, стільки ж було відведено двомовним програмам, решта ж 44% належала російськомовним.

В Україні проживає 78% українців, 22% — інші національності. Отже, морально, справедливо було б, коли б 78% продукції ЗМІ було українською мовою, решта відповідно івритом, російською, угорською, румунською, болгарською, грецькою, польською…Але, на превеликий жаль, триває неприховане передавання владою гуманітарної політики України в руки Росії, поглиблюється зачистка інформаційного простору від українського національно-інтелектуального продукту. За даними Книжкової палати України нині (після 20 років незалежності) лише 10% журналів і тільки 30,1% річного тиражу газет виходить українською мовою. За оцінкою Асоціації книговидавців і книгорозповсюджувачів, книжки українською мовою займають в Україні лише 13% ринку. Майже 20 років в Україні продукують щороку лише одну книжку на душу населення, а це найнижчий показник в Європі, деградаційним порогом вважають 2—2,5 книжки. У 2011 році середньостатистичний німець придбав книжок на 150 доларів, поляк — на 45, росіянин — на 22, а українець на — 2,5 долара.

Урядові інституції фактично зупиняють доступ середньостатистичного українця до сфери знань і культури. Позаторік 60% накладу так званої загальнодоступної книжки становив 500 примірників. У той час середній наклад російської книжки — 8 тисяч примірників. Такими показниками Партія регіонів разом з комуністами відзначила 150-річчя Валуєвського циркуляру (1863) та 137-річчя Емського указу (1876), який не лише не допускав ввезення українських книжок із-за кордону, а й забороняв будь-які переклади українською мовою, тим паче наукових і освітніх текстів. Спеціальним циркуляром Головного управління в справах друку 1895 р. було заборонено друкувати будь-які книжки українською мовою для дитячого читання.

На щастя, цензурні укази в Україні відсутні, але, виконуючи настанови Кремля, послушні лакеї, раби, підніжки, грязь Москви — такі як Міністр освіти і науки Д. Табачник, роблять усе, аби молоде покоління, яким формувати майбутнє України, денаціоналізувалося у сповитку. Д. Табачник і його оточення цілеспрямовано нав’язують вимоги вивчати історію, літературу в рамках історії ВКП(б). Цю зловісну мету допомагають здійснювати також ЗМІ. Наприклад, в Чернігові, де 89% населення вважає рідною українську мову, 14 із 15-ти ефірних радіостанцій ведуть трансляцію російською і трохи англійською мовами. Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення часто байдуже ставиться до порушників програмних концепцій мовлення, особливо в частині дотримання заявлених мовних пропорцій.

Ще одна сутнісна складова україноцентризму — це філософія мислення, осмислення, діяльності. Однак в Україні верховодить маніпуляція свідомістю людей. Неозброєним оком видно, як Президент, Прем’єр-міністр та їхні поплічники, до яких належить не лише частина журналістів, а й деякі науковці, маніпулюють фактами, подіями, явищами в руслі московської антиукраїнської агресивної політики. Це стосується не лише питання підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, а й голодомору-геноциду, Другої світової війни, зокрема визволення Києва від нацистських загарбників.

Доречно згадати професора Ноама ( Аврама) Хомського (Чомськи) із США, батько якого Вільям народився і виріс в Україні. Ноам Хомський видав книжку «Десять стратегій маніпуляцій у ЗМІ». Системне осмислення діяльності ЗМІ в Україні відкриває способи промивання мізків громадян: «відволікати увагу на другорядне», «самим створювати проблему і самим заходитися її вирішувати», «привчати до негараздів поступово», «відтермінувати виконання і подарувати надію» (Обіцянки В. Януковича: «Почую кожного», «Ваша думка важлива», «Вашу думку враховано», «Проблему буде вирішено», «Жити стане краще вже сьогодні», «Курс на євроінтеграцію незмінний»), «звертатися до суспільства, як до дітей» (ми уже діти Януковича, а він наш батько). Згадаймо, були дідусь Ленін, батько Сталін, які знищили десятки мільйонів українців. Наступні способи маніпулювання свідомістю: «породжувати емоції, але перешкоджати думкам», «захоплюватися посередністю», «підсилювати відчуття власної провини», «знати про людей більше, ніж вони самі про себе знають», «тримати в неуцтві й культивувати сірість». Мабуть, цю мету здійснює Табачник своїми реформами в освіті, змінюючи шкільні програми на догоду Москві, під гаслами оптимізації (насправді — уніфікації в російсько-імперському дусі) закриває українські школи на Сході і Півдні України.

За кожним із десяти названих стратегій маніпуляцій у ЗМІ глибокий зміст. В Україні цей зміст спрямований на те, щоби відволікти українців від власного осмислення того, що відбувається у світі та в Україні. Філософія українського центристського мислення полягає в тому, щоби на все, що відбувається у світі та в Україні не лише дивитися, а й бачити українськими очима, діяти з позицій інтересів України, родини, людини.

Отже, щоби в інформаційно-гуманітарному, соціально-економічному, політико-ідеологічному просторі України запанував україноцентризм, вкрай потрібні національно свідомі і соціально відповідальні чільні діячі, політики, науковці, правдиві журналісти, — тобто, діяльні речники культурно-гуманістичного націоналізму, які могли б реалізувати ідеї національної консолідації, соборності українського суспільства, принципи європейського розвитку на українських національно-культурних і морально-духовних засадах.