Передплатити Підтримати

За десять років Саакашвілі змінив Грузію

Але цього часу замало, аби змінити менталітет...

У Грузії обрали нового президента. Ним став ставленик правлячої політичної сили “Грузинська мрія” Георгій Маргвелашвілі. У своїй прощальній промові поки що чинний президент Михаїл Саакашвілі поздоровив наступника та закликав його продовжувати курс на незалежність Грузії. Своєю чергою, новообраний президент вже встиг заявити: співпрацюватиме з «Єдиним національним рухом», політичною силою Саакашвілі, лише у зовнішньополітичних питаннях.

«Урядовці вже визначили тюрму, в якій я буду сидіти»,- з гіркотою зауважив Саакашвілі після виборів. Загроза ув’язнення людині, яка, без перебільшень, врятувала Грузію від зникнення з мапи світу як держави, справді реальна. Бо до влади у цій країні прийшли люди, які навіть не намагаються приховати свою ненависть до колишнього лідера. Але чому політика, завдяки якому грузини знову почали гордитися своєю державою, не підтримали виборці?

У “феномена Саакашвілі” кілька складників. Коли команда Саакашвілі 2003 року прийшла до влади, Грузією керувала не державна машина, а каста злодіїв у законі та тотально корумпована правоохоронна система. Багатьма регіонами, скажімо, Аджарією, правили місцеві князьки, які мали навіть власні армії.

Щоб врятувати державність, Саакашвілі вдався до жорстких кроків. Для початку обрав “метод напалму” для очищення МВС — звільнив зі служби всіх без винятку співробітників силових структур та набрав нові кадри. На вулиці опинилися десятки тисяч поліцейських, які нічого, окрім вимагання хабарів, не вміли. Зрозуміло, ці люди та їхні рідні зненавиділи Саакашвілі. Отож голосували проти нього.

Після очищення поліції в Грузії почали реформувати митницю, прикордонну службу, всі державні органи. Тисячі людей, які за Шеварднадзе нажили маєтки, мусили попрощатися зі своїми годівницями. Через що теж зненавиділи Саакашвілі.

Протягом майже десяти років перебування при владі Саакашвілі Грузія кардинально змінилася. Сьогодні, за даними міжнародних експертів, колишня країна тотальної корупції посідає восьме місце в світі за легкістю ведення бізнесу та перше місце — за легкістю отримання дозволів на будівництво. Грузинських прикордонників почали виганяти з роботи навіть тоді, коли вони витрачали на реєстрацію чергового гостя Грузії більш як дві хвилини...

Поки Саакашвілі перебував при владі, в Грузії виросло покоління, яке вже не пам’ятає часи, коли Грузія лежала в темряві, а світло подавалося дві години на добу в столиці, коли пенсій не виплачували роками, коли паркет у кімнатах здирали, щоб топити пічки-буржуйки та не замерзнути. Сьогоднішня молодь орієнтована на Захід, та через притаманний молоді максималізм хоче всього і зразу. Вчорашнім дітям не зрозуміти, що для подолання соціальних проблем, які залишилися Грузії в спадок від СРСР, необхідні десятиліття. Отож молодь, особливо столична, голосувала за “Грузинську мрію”, лідер якої Бідзіна Іванішвілі обіцяє влаштувати рай для всіх уже завтра.

Чи не найбільше голосів опонентам Саакашвілі додало покоління, що виросло за часів СРСР, ті, кому сьогодні під п’ятдесят. Ці люди так і не привчилися працювати за західними стандартами, проте добре пам’ятають ковбасу за два двадцять. Літні люди повірили обіцянкам-цяцянкам популіста Іванішвілі — ледь не скасувати плату за комунальні послуги та у сто разів підвищити пенсії. Налаштовувала людей проти Саакашвілі і така потужна інституція, як Грузинська православна церква. Попи не пробачили Саакашвілі те, що в Грузії за його правління прийняли закон, яким зрівняли права всіх релігійних громад.

Не варто забувати, що після втрати Абхазії понад 300 тисяч грузинів стали біженцями. Більшість з них оселилися у Тбілісі, самовільно зайнявши готелі, гуртожитки. Після “революції троянд” влада знайшла кошти для допомоги біженцям. Кожна родина отримала суму, за яку можна було купити квартиру чи будинок десь у провінції. Та хто добровільно погодиться покидати столицю? Отож Саакашвілі нажив ще 200 тисяч недоброзичливців...

Для повного реформування державних інституцій десяти років Грузії вистачило. Для зміни менталітету суспільства їх було замало. Коли минав другий строк правління, у Саакашвілі були два шляхи. Він міг би, скориставшись підтримкою силових структур, наплювати на демократичні принципи, створити авторитарний режим на зразок азербайджанського та продовжувати силою тягнути Грузію до західних цінностей. Але Саакашвілі обрав друге — віддав владу тим, за кого проголосував народ, який вже не раз обманювали.