Досить блефувати! Юлю треба випускати!

Дивуюсь з терпіння і самовладання європейських політиків, які ведуть переговори з Віктором Януковичем щодо долі Тимошенко та європерспектив України. Як їх ще шляк не трафив?! Два роки він їх відверто водив за ніс, а вони продовжували говорити з ним мовою толерантної дипломатії. Щоправда, в певний момент здалося, що терпець увірвався, і вони махнули на безнадійного українського президента рукою. Але, на щастя, не махнули рукою на Україну.

Зірки на геополітичному небі так стали, що Янукович, який ще донедавна демонстрував проросійську орієнтацію, після невдач на переговорах щодо газу зрозумів, що специфічна дружба з Кремлем призведе до поступової капітуляції, яка загрожує його владі. Політика Путіна, який не оцінив реверансів Януковича, — “здача” Севастополя, мовний закон і чимало інших преференцій — по суті, розвернула Україну в бік Євросоюзу. Інтеграцію з ЄС Янукович розглядає виключно як порятунок від великодержавних зазіхань Росії, в тому числі і з економічної точки зору. Це не лише кредити МВФ, це захист награбованого наближеними до влади олігархами капіталу. Бо в умовах Митного союзу були б цілком можливі рейдерські захоплення заводів, металургійних комбінатів, банків... Але на шляху до надійної європейської парасольки є одна перешкода — ув’язнена Тимошенко.

Після того, як українська влада начебто остаточно визначилась зі своїм прозахідним зовнішньополітичним курсом, європейським чиновникам здалося, що Янукович морально готовий розв’язати чи, радше, розрубати “гордіїв вузол”. Тобто позитивно вирішити справу Тимо­шенко. Особливо окрилилися після того, як на волю вийшов Юрій Луценко. Припускали, що незабаром лідера опозиції звільнять за сценарієм помилування екс-міністра МВС. Йшли напружені переговори, місія Кокса-Кваснєвського (яка, власне, займається звільненням Тимошенко) не вилазила з України. Лідери європейських країн почали їздити до Києва як по свячену воду. Здавалося, ось-ось Юлія Володимирівна вдихне повітря свободи, а Україна тріумфально підпише у Вільнюсі Угоду про асоціацію з Євросоюзом. І раптом справа знову застопорилась. Вочевидь, після періоду похолодання відносин з ЄС, коли Янукович майже рік був ізгоєм, він відчув ейфорію від небаченої раніше до нього уваги. І помилково вирішив, що асоціацію вдасться підписати, як кажуть, «по накатаній», без вирішення найболючішого для нього питання. Мовляв, до останнього буде вдавати, що справу Тимошенко намагаються розв’язати, а потім, коли вже саміт буде на носі і європейцям нікуди буде діватися, безпорадно розведе руками, перекинувши відповідальність на парламент чи незговірливу опозицію. Така собі класична схема “розводу європейських лохів”. Але європейські політики тільки на вигляд такі наївні. Вони мали справи і не з такими диктаторами... Останнім часом їхня риторика загострилась. Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський, коментуючи дії української влади щодо вирішення справи Тимошенко, заявив: “Часу для блефу немає. До останньої перед самітом зустрічі міністрів закордонних справ ЄС — 18 листопада — залишається обмаль часу. Час активно діяти...”. Іншими словами: досить нас дурити. Міністр закордонних справ Швеції Карл Більд також прямим текстом сказав, що в разі, якщо місія Кокса-Кваснєвського не завершиться успіхом (читай — звільненням Тимошенко), Європа не дасть “зеленого світла” Україні. “Висновки місії Кокса-Кваснєвського матимуть вирішальне значення для питання, чи підписувати ЄС Угоду про асоціацію з Україною”, — заявив Карл Більд.

Вочевидь, “халява” для Януковича не пройде. Йому таки доведеться випускати Тимошенко до Вільнюського саміту. І зробити це не чужими руками через сумнівні законопроекти про “лікування”, “відтермінування” і т. п., які з подачі Адміністрації президента вносять на розгляд Верховної Ради народні обранці з не менш сумнівною репутацією. А шляхом помилування. Тобто взяти персональну відповідальність. Сам посадив — сам і звільняй. А цього Янукович найбільше і не хоче. Він би вже, може, і випустив Юлю, але так, щоб самому “не замаратися”. Бо боїться Тимошенко не лише як політичного конкурента, а й не хоче виглядати слабким перед “пацанами” та електоратом. Мовляв, його дотиснули чи перетиснули, і він пішов на поступки. А це не по-донецьки! Як заявив Арсеній Яценюк: «Ключова умова ЄС — це зупинка політичних переслідувань, а не перерва у політичних переслідуваннях». А це можливо лише через президентське помилування!