Передплатити Підтримати

Справа Гонгадзе для нас не закрита

16 вересня в багатьох містах України журналісти вийшли на мітинги­реквієми пам’яті свого колеги Георгія Гонгадзе та всіх загиблих за роки незалежності українських журналістів. Минуло тринадцять років з дня вбивства журналіста Гонгадзе. Йому тоді був 31 рік...

Для сьогоднішніх молодих журналістів Георгій Гонгадзе ­ радше символ боротьби за свободу слова, а не жива людина, яку безжалісно погубила жорстокість влади. Про пов’язаний із вбивством Георгія “касетний скандал” серед молоді знають хіба що студенти історичних факультетів... Далеко за океаном виростають дві донеч­ ки Гії. До сьогодні його рідні та друзі не можуть покласти квітів на могилу колеги.

Пересічним українцям про “справу Гонгадзе” нагадав суд над Олексієм Пукачем ­ колишнім генералом міліції, який керував службою розвідки в МВС. Його минулого року визнали винним у вбивстві Гонгадзе та засудили до довічного ув’язнення. Хто наказав убити журналіста, Україна так і не дізналася. “Стрілки” перевели на екс­міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. Він, мовляв, особисто наказав Пукачу вбити прискіпливого “журналюгу”. Сам Кравченко ні підтвердити, ні спростувати цього звинувачення не може. Бо примудрився пустити собі в голову аж дві кулі, коли вчиняв “самогубство”...

На тринадцяті роковини загибелі Георгія його вдова Мирослава Гонгазде в інтерв’ю “Радіо Свобода” зазначила: “Система, яка вбила Георгія, не викорінена. Злочинці залишаються безкарними. Побиття і напади на журналістів в Україні тривають”.

Разом із Гією журналісти учора вшанували пам’ять ще 27 своїх колег, які загинули, виконуючи редакційні завдання. Та, як на мене, жертв влади серед нашого журналістського середовища набагато більше. Убивство журналіста — випадок справді винятковий. Сьогодні “писакам” вкорочують життя не кулями. Державні структури розпочали спрямовану кампанію з дискредитації всіх незалежних видань і журналістів. Пишеш, що в Раді купують “тушок”? Тобі за це заплатила опозиція! Написав, що у зонах знущаються з в’язнів? Пропагуєш “блатну романтику”. Кажеш, у міліції б’ють затриманих? Скільки тобі за цю брехню заплатив злочинний світ? І взагалі, хто ти такий, щоб писати? І за наказом влади хтось починає зі знанням справи копирсатися у брудній білизні журналіста...

16 вересня, вже не на мітингах­реквіємах, а на робочих місцях, розливши по 50 грамів, ми згадуємо і тих своїх колег, у яких завчасно зупинилося серце, у кого через професійні негаразди розвалилася сім’я. Тих, хто просто “з’їхав з котушок”. Вони також стали жертвами влади, яка ненавидить будь­яку критику на свою адресу...

Раджу тим, хто лише мріє про журналістську кар’єру, у день пам’яті Георгія Гонгадзе ще раз добре подумати про майбутнє. Бо журналістика — не лише професія. Це — стиль життя. Стиль, який це життя, особливо в українських реаліях, часто вкорочує.