Була без радощів любов, розлука буде без печалі...
Один МІЙ ЗНАЙОМИЙ вже років 15 їздить в Росію на заробітки: будує дахи. Сам він з далекого закарпатського села. Два-три місяці — на заробітках, кілька тижнів – вдома. І так з року в рік.
Кілька днів тому я з ним бачилась. Він щойно повернувся з Москви. Задоволений. Не приховував, що заробив непогано. Слово за словом, і я бачу, що чоловік говорить речі, які люблять повторювати росіяни: про те, що всі ми брати-слов’яни і тому подібне... Запитую, чи мав час там дивитися телевізор? Каже, що у вагончику, де жили, був телевізор, тож ввечері новини дивилися...
Радянський міф про “братів”, про “дружбу народів” теперішня Росія досі активно підживлює. Таким чином намагається спекулювати на ностальгійних почуттях тих, хто жив “за Союзу”. Мовляв, всі ми з одного кореня, у нас спільне минуле, тож чому би і майбутнє не будувати спільне... Росія з часів Петра Першого і донині не може позбутися комплексу “великої країни”. Велика і за розміром, і за потугою. І кожен правитель велич країни ототожнює з власною. Чи навпаки... Володимир Путін не став винятком. Як і чимало його попередників, він перейнявся історичною місією «сабіратєля зємєль рускіх». Однією з таких «зємєль рускіх» є багатостраждальна Україна. Якщо у минулі століття землі збирали і утримували в російських кордонах за допомогою армій та репресій, то в третьому тисячолітті Росія знайшла новітні важелі впливу — економічний шантаж.
Прагнення України зблизитися з Європейським Союзом руйнує кремлівську нав’язливу ідею побудови “русского мира” та б’є по імперському самолюбству Путіна. Ще Горбачов свого часу казав, що не уявляє оновленого Союзу без України. Блокада усього українського експорту на російському кордоні — це і помста за євроінтеграцію, і тиск на українську владу, і попередження. А також бажання налякати. Мовляв, не хочете “дружити” по-хорошому, буде вам по-поганому. Назвати такі «бандитські» дії стратегією язик не повертається. Це, радше, емоційна реакція Путіна на програш. Він вважає, що програє Україну Європі. Зрозуміти, що європейський вибір — це бажання більшості українців, їх цивілізаційний вибір, господар Кремля просто не здатний. Він досі вважає, що Москва має вирішувати, куди рухатися Україні. А якщо не вирішувати, то принаймні з Кремлем Україна це має узгоджувати...
Дії російської влади свідчать про те, що вона досі не сприймає Україну серйозно, як повноцінну, суверенну державу. Путін не раз натякав, що українська незалежність — це історичне непорозуміння. Усі його дії свідчать про те, що прагне це “непорозуміння” виправити.
Волюнтаристські дії російської прикордонної служби нашкодили не лише Україні, а, в першу чергу, самій Росії. В очах як українців, так і всього світу, Росія вкотре виглядає як деспотична, непрогнозована країна, де панує свавілля амбітних можновладців. “Дружня”, а тим паче “братня” країна, не буде у найлютіші морози перекривати сусідній державі газ, зловживаючи монопольним правом. Не буде своєму “брату”, нехай і молодшому, продавати той самий газ за найвищими цінами. Не буде шантажувати, лякати, шкодити, а від безсилля просто мстити... Блокуючи рух нашому експорту, Росія хотіла для себе як краще, а вийшло... як завжди.
Зараз виглядає так, що Росія хапається за соломинку. Мені це нагадує ситуацію, коли жінка вирішила покинути чоловіка і піти до іншого, а він істерично, в різний спосіб, намагається її утримати. Така поведінка ніколи не дає бажаного результату. Психологи в таких випадках радять — відпустити...
