Щастя у кожного своє

«Чому, ну чому її люблять?» – часто чую це запитання на її адресу. Справді, одних письменників мало не обожнюють, читають, їхні твори виходять великими накладами, а інших, не менш талановитих і обдарованих, які зі шкіри пнуться, не тішать такою увагою? Може, це така доля, може, нагорода за усе пережите, а може… Відповідь на це запитання мають, мабуть, лише вищі сили.

Знала про неї ще до того, як вперше побачила. Розлучена жінка, яка сама виховує доньку, пише, але не цурається й іншої роботи. А коли ми познайомилися ближче, вона вже зуміла закохати у свою творчість читачів настільки, що це дало їй можливість повноцінно жити на гонорари. Треба віддати належне цій жінці і автору. Адже не таке вже й поширене явище, коли письменник здатен прогодувати себе словом.

Кохання — байдужість, шлюб — розлучення… На таких антагонізмах тримається новий роман однієї із «Золотих письменниць» України Міли Іванцової. Приголомшливий успіх продажу «Родового відмінка» спонукав видавців авторки до втілення в життя ще одного такого ж проекту у жанрі жіночої прози. «Сердечна терапія» — роман, дуже схожий на саме життя, можливо, навіть чимось віддалено перегукується із особистим письменниці. Це не інтелектуально-критичні роздуми Забужко і не несподівана експресивність Денисенко, це просто замальовки фахівця «сердечних недуг» Іванцової.

«Що таке щастя?» — лейтмотив книги звучить у різних ситуаціях, і відповідь на запитання з вуст різних героїв іноді дивує. Звичайно, уявлення про цю категорію у всіх різне, але щоб у декого воно було настільки просте, невибагливе, просто вражає.

Для одних щастя — «непитущий чоловік», для інших — «щоб усі були здорові»… Головні герої Міли теж мріють про щастя, але для них воно міститься у зовсім іншому. Письменницю сміливо можна назвати експертом із сімейних питань, бо шлях її барвистий, не з діамантів і рож, так само, як картини авангардних художників. Мазок білий, мазок сірий, і червоний, як кров… Ні, сцен із кровопролиттям у романі немає, але помірні кровопускання один одному персонажі влаштовують: віртуальне кохання провокує реальну зраду, а потім реальну любов. Таке життя…

Ближче до розв’язки письменниця застосовує свій улюблений прийом, той самий, що й у «Родовому відмінку»: долі усіх персонажів неймовірним чином виявляються переплетеними і взаємозалежними. Цікавий ефект зчеплення — вдалий детективний трюк. Хоча я і не люблю детективів. Та, зрештою, не дуже кохаюся у жіночій прозі. Тим не менше, я провела кілька чудових різдвяних вечорів з книгою, під час легкого прочитання якої зрозуміла одну банальну річ. Немає, мабуть, у житті нічого гіршого за байдужість та егоцентризм. Так, треба керувати своїми емоціями, щоб вони не керували нами, але залишаючись із холодним і прагматичним розумом, втрачається дарована можливість просто жити і щиро радіти всіляким дрібничкам.

Останні записи автора