Щоб ефективно лобіювати — треба разом з більшістю голосувати?

На ОСТАННІХ парламентських виборах завдяки запровадженню мажоритарного складника Львівщина отримала досить солідне представництво народних депутатів у Верховній Раді сьомого скликання.

12-х мажоритарників — “свободівців” Ірину Сех, Ірину Фаріон, Юрія Михальчишина, Андрія Тягнибока, представників Об’єднаної опозиції — Романа Ілика, Степана Курпіля, Василя Пазиняка, Олега Канівця, Михайла Хміля, Лідію Котеляк, Ігоря Васюника та єдиного самовисуванця Ярослава Дубневича. Крім того, мандат народного депутата отримали вісім львів’ян-“свободівців”, що пройшли до парламенту за партійним списком: Олег Тягнибок, Олег Панькевич, Ігор Янків, Леонтій Мартинюк, Руслан Кошулинський, Ігор Кривецький, Михайло Блавацький, Олег Махніцький. Три списочники — від Об’єднаної опозиції: Андрій Парубій, Степан Кубів, Тетяна Слюз. І один списочник-львів’янин від “Удару” — Ярослав Гінка. За списком Партії регіонів нардепом стала колишня львів’янка Ганна Герман, а за списком комуністів — Олександр Голуб. Виходить, щонайменше 26 народних обранців новоспеченого парламенту є або корінними львів’янами, або вихідцями з регіону.

Ця промовиста цифра дала підстави і місцевим політологам, і самим народним обранцям ледь не з ейфорією говорити про створення так званого львівського лобі, яке у стінах головного законодавчого органу дозволило б обстоювати і просувати насамперед економічні інтереси Львівщини.

Говорити, звичайно, можна. Тема — благодатна. Причому як під час виборчої кампанії, так і після. Тему львівського лобі під час виборчої кампанії активно експлуатували кілька кандидатів, зазвичай ті, хто вперше балотувався до парламенту і, можливо, щиро та наївно вірив, що “група товаришів” зі Львова справді здатна гори у Верховній Раді перевернути. Хоча більше схиляюся до думки, що пасажі про львівське лобі були, радше, звичайнісінькою передвиборною популістською риторикою, таким собі черговим привабливим і красивим гаслом, ще одним гачком для довірливих виборців. Бо яким би чисельним не було львівське представництво у парламенті, воно ніколи не буде домінуючим, а депутати-львів’яни ніколи не стануть у парламенті “рішаловими”. Бо такі реалії, і треба бути реалістом, а не морочити людям голову якимось міфічним львівським лобі!

Тепер щодо реалій. У новообраному парламенті більшість матимуть провладні сили. Левова частка львівських нардепів — це представники опозиційних сил, які опиняться у меншості. Чи багато у них шансів “пробивати” через цю залізобетонну більшість регіональні питання? За великим рахунком, шансів немає жодних. Хіба за однієї умови — бути лояльними до більшості. Адже щось вимагати у влади, яку з трибуни парламенту лаєш і нещадно критикуєш, складно. Зрештою, від донецьких взагалі щось вимагати непросто. Хіба просити. А якщо щось просиш, звертаєшся за сприянням, тоді не випадає критикувати, робити гу чні радикальні заяви. Зрештою, якщо твої прохання задовольняють, то, вочевидь, будуть сподіватися на елементарну вдячність. А в політичних умовах вдячність — це лояльність. Мовляв, ми твоє прохання виконуємо, наприклад, закладаємо у держбюджет ремонт дороги у твоєму окрузі, а ти натомість за цей бюджет в цілому проголосуй — натисни кнопку за вказівкою Чечетова. При цьому закрий очі на те, що у цьому бюджеті знову чергові мільярди на президентські резиденції та вертолітні майданчики чи інші корупційні статті, головне — своє питання вирішив, пролобіював! Раз проголосував в унісон з більшістю, два... І ти вже “тушка”.

Важко бути принциповим політиком і ефективним лобістом одночасно. Особливо, коли ти в опозиції.