Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Селище ліліпутів

Більшість місцевих жителів не сягали й метра у висоту

У світі багато незвичних місць. Серед таких — Макхунік, селище ліліпутів на сході Ірану. Місцеві жителі звикли, що до них прикута особлива увага, адже їхні предки були надзвичайно маленького зросту.

Про Макхунік світ довіда­вся лише у 50-х роках ми­нулого століття — коли по­руч проклали дорогу. Доти село було ізольоване від суспільства. Коли на цю землю ступили чу­жинці, здивувалися неймовір­но — місцеві жителі були над­звичайно маленького зросту, як діти. Більшість не сягала й ме­тра у висоту!

Поселення стали досліджу­вати. Виявилося, було заснова­не 1500 років тому. Є припущен­ня, що колись селище було не одне, а разом зі ще 13 невелики­ми поселеннями об’єднувалося у «місто гномів». Серед диво­вижних знахідок, що трапилися 2005-го, було муміфіковане тіло дитини, яка померла приблиз­но 400 років тому, — завдовжки всього 25 сантиметрів.

Фото з відкритих джерел
Фото з відкритих джерел

Вивчаючи спосіб життя та систему харчування жителів Макхуніка, вчені дійшли висно­вку, що основною причиною за­тримки росту було недоїдан­ня. Скотарством місцеві не могли займатися, адже місце­вість кам’яниста. А ще й пус­тельна, посушлива, тож і гарних врожаїв збирати людям не вда­валося. Єдине, що добре росло, це ріпа. До неї додавали зерно, зокрема ячменю, а також фрукт ююбу, схожий на фінік. Пили в основному настоянку на фіс­ташкових горіхах, що росли в горах. А от чаю не вживали.

Тут жили люди, що мали зріст близько метра. Фото з відкритих джерел
Тут жили люди, що мали зріст близько метра. Фото з відкритих джерел

Важко людям давалося й бу­дівництво житла. Їхні глиня­ні хатки-мазанки, що тулять­ся одна до одної, настільки низенькі, що звичайна дорос­ла людина у них не поміщаєть­ся. Аби зайти у дім ліліпутів, слід проходити у двері, добре схи­ливши голову, а всередині від­разу сідати на ослінчик. Інакше підіпреш стелю. В окремих ха­тинках вона заввишки лише 1,4 метра.

До наших часів збереглося близько 200 будівель, 80 з яких особливо маленькі. Кожна має 10 квадратів площі (у сучасних квартирах кухні значно більші!), всередині є піч для приготу­вання їжі, місце, де зберігалось зерно, та ліжко, видовбане з ка­меню.

Сьогодні життя мешкан­ців селища змінилося. Завдя­ки зв’язку з іншими частинами Ірану в Макхуніку селяни по­чали харчуватися краще. У їх­ньому раціоні з’явилися рис та курка, чимало овочів. І за остан­ні сім десятиліть зріст людей збільшився. Нині в селищі живе трохи більше сотні сімей. Чоло­віки займаються сільським гос­подарством, а жінки плетуть ко­шики на продаж.