Майже кожен американець виходить на пенсію... мільйонером

…Знаменитий дядечко Сем похований у містечку Троя неподалік Олбані в штаті Нью-Йорк. Він не носив смугасті гачі, не мав довгого носа і хижих пазурів, що лізуть у кишені поневоленого американського пролетаріату.

На могилі сера Семюела Вілсона (1766 — 1854), одного з перших волонтерів Америки — слова вдячності і скромний пам’ятник, оточений кам’яними лавами для відпочинку від таких же, вже нинішніх, ентузіастів волонтерської справи. Під час англо-американської війни за незалежність Штатів цей м’ясопромисловець пакував солдатам діжки з провіантом, додаючи до них записки: «Вітання від дядечка Сема!», ставлячи на діжках патріотичне тавро «US», котре солдати розшифровували як “Uncle Sam”. З тих пір він став символом Америки, а у радянських агітках і плакатах — образом загребущого буржуя-капіталіста.

Америка руйнує багато міфів, якщо поглянеш на неї зсередини. В прямому сенсі — з терас «півтораповерхових» будинків «середнього класу» мешканців Сполучених Штатів. Майже місяць ми провели саме там — у товаристві представників усіх рівнів середнього класу американської інтелігенції, вихідців з пострадянського простору, здебільшого — колишніх киян (хоча, як самі вони кажуть, «колишніх» киян не буває!)

Спочатку трохи вражаючої статистики. За двадцять п’ять днів перебування у США ми:

— об’їздили понад тридцять міст, передмість і містечок;

— подолали за кермом автошлях, що в кілометражі становить чверть екватора;

— пройшли 120 кілометрів пішки;

— провели 33 години концертної програми.

А в яку статистику укласти друзів, яких зустріли? Краєвиди, які бачили?

До Америки Ігоря Жука (чоловік Ірен Роздобудько — Ред.) як виконавця власних пісень запросив на творчі вечори — «зустрічі з друзями» — і спокусив «шаленою мандрівкою на колесах Америкою» киянин з Нью-Йоркщини Петро Тютюник.

Петро сів за кермо, і ми погнали вивчати одноповерховий побут своїх земляків, долучатися до їхніх проблем і свят.

Нероб Америка не любить

Той, хто хоче іммігрувати в ці краї, мусить затямити одне: нероб Америка не любить. Працюють тут шалено, завзято, щосекундно. Друзі, котрі переїхали сюди на початку 90-х, заробляли менше одного долара на день, знімали помешкання і не знали, що таке вихідний день чи лікарняний бюлетень.

Тут дуже розповсюджене поняття «успіх». Успішним може стати кожний, хто має хист до навчання, сприйняття нової інформації, перепрофілювання і, знову ж таки — шалено працює. Ніяке «потрібне знайомство» чи вдале одруження або будь-які інші фактори не спрацьовують.

Діти, досягнувши вісімнадцяти років, живуть окремо — в найманих квартирах і будинках — поки не придбають свій дах над головою. Багато хто все життя обходиться найманим житлом, аби не бути прив’язаним до одного місця — тільки клас житла зростає (або спадає, залежно від успіху). На шиї у батьків (навіть заможних) не сидять.

Працюють зі школи — офіціантами в кав’ярнях, на автомийках, розвозять піцу. Канікули для дітей з будь-якої, навіть дуже заможної, як у Білла Гейтса, родини — час заробляння грошей на власні потреби.

Життя тут «на колесах»

Середній і нижче середнього клас живе, як наші «мільйонери» — будинки великі, з нижнім і горішнім поверхами, просторими залами, кількома спальнями і вбиральнями в кожній. Це — норма. Кожен має свій простір. І своє… авто. Родина вчителів з чотирма автомобілями — звичайне явище. Життя тут «на колесах», адже «середній американець» мешкає в селищах, що перетікають одне в одне без жодного вказівника на дорозі. А до роботи дістаються часто години зо дві, а то й більше. До найближчого великого супермаркету теж треба виїжджати досить далеко, аби зробити покупки на тиждень, а то й на місяць наперед. Якщо забув придбати хліба до вечері — сідай за кермо. Поки доїдеш — їсти перехочеться, а гості розійдуться.

Містечка-селища схожі між собою: підстрижені газони, котеджі, не огороджені парканом, стерильна чистота і така ж стерильна… тиша. Жодного перехожого! А куди ходити, якщо «мій дім — моя фортеця». Розповідь про те, як під гастрономом всю ніч горлають пісні безсонні громадяни, для пересічного американця — фантастика. Хіба що в мегаполісах по вулицях блукає шалена «підтанцьовка» завжди веселих безпритульних, адже переночувати і погрітися вони можуть у будь-якому державному закладі! Двері для них відчинені навіть у Капітолії. Самі бачили, як в такому державному закладі Медісона під кабінетом якогось посадовця на мармуровій підлозі спав безробітний. Ніхто його не гнав. На запитання, чому, відповідь: «Ми у вільній країні!»…

«Фемінізм»

Всі чоловіки тут — феміністи. Але вони про це не здогадуються. Проте, це дуже помітно тим, хто вважає фемінізм жіночим пріоритетом. Вся хатня робота розподіляється порівну. Точніше — зовсім не розподіляється! Чоловіки готують (часом краще за своїх дружин), миють посуд, купують продукти і… маринують гриби. І не має значення, хто сьогодні втомився більше чи хто більше заробляє. Хто перший став до плити чи біля мийки — тому і карти до рук! Прогодувати «роту солдатів» для середнього американця — не проблема. Продукти відносно їхніх зарплат недорогі (хоча скаржаться на ріст цін), а кухонна техніка дозволяє приготувати смачно, багато і якісно. Майже всі виробляють домашній сир, сушать фрукти, збирають гриби. І намагаються купувати продукти у «амішів» — ортодоксальної етнічної спільноти, котра відкидає всі блага і вади цивілізації і виробляє лише «натуральні продукти». Їздять лише на конях, носять одяг позаминулого сторіччя і живуть окремими поселеннями, заїхати куди все одно що потрапити до роману Фолкнера.

Проте на Брайтон-Біч продаються житомирські шкарпетки, «рошенівські» батончики і чи не в кожному будинку приймає відвідувачів «гадалка» з Дерибасівської. Там можна пристойно одягнутися за 99 центів і купити прямо з землі домашнє начиння…

Мільйонери в США — то середній клас

Найщасливіші люди в Америці — індіанці, чорношкірі і… пенсіонери. Відчуваючи свою провину за знищення індіанських племен, держава надає всі переваги нинішнім дітям диких прерій. Зазвичай індіанці живуть у «резерваціях». Але не лякайтесь! Ті так звані резервації — окремі «держави в державі», мають свій адміністративний устрій, закони, поліцію, бізнес і купу привілеїв. Скажімо, індіанські діти мають право вступати до будь-яких навчальних закладів безкоштовно, в першу чергу влаштовуватись на престижну або грошову роботу, мати повне соціальне забезпечення і т.д. і т.п. Питання лише в тому, чи хочуть того вони самі. М’яко кажучи, питання відкрите… Відкрите воно і для чорношкірих громадян, що прекрасно почуваються на кошти з безробіття.

Чому щасливі пенсіонери? Майже кожен, хто відпрацював навіть кваліфікованим робітником на заводі, виходить на пенсію… мільйонером. Вже не кажучи про більш престижні професії. Зрештою, мільйонери в США — то середній клас. Ганяють на авто, просиджують ночі за гральними автоматами, мандрують. І за відвідування лікаря на День Подяки отримують від того святкову індичку. Навіть обирають: хто дасть жирнішу.

Всі сварять Обаму: нерішучий, знищує середній клас, допускає до «годівниці» комуністів, що маскуються під демократів. Скаржаться: обирати на майбутніх виборах немає з кого. Найменше зло з найбільшого — Трамп, адже «хоча б розуміється на бізнесі». Продукти значно подорожчали. Бензин? Ну, так, був колись один долар за галон (4 літри), тепер — два плюс-мінус. Але недавно був і за чотири…

Прихильників Кремля не зустрічали — чи вони себе не проявляли. Політичну ситуацію в Україні пояснювати не довелося — всі стежать за колишньою батьківщиною, всі все розуміють. Зате зустрічали волонтерів, котрі з суто американським раціоналізмом самі час від часу привозять в Україну допомогу — адресну, в конкретні руки, бо знають, що так надійніше. Прикро, але мають підстави так вважати.

P. S. Колись, після мого першого відвідування США, подруга-журналістка запитала: «Ну, як там, в Америці?», я відповіла: «Америка як Америка», після чого вона написала: «Якщо Роздобудько запитати, як там на Місяці, вона відповіла б — Місяць як Місяць». І це правда.

Світ став таким малим і тісним, що навіть у сучасного мешканця пострадянської країни вже не викликають здивування ані гігантські магазини-«моли», ані гарне вбрання новорічних вулиць, ані розмаїття продуктів (до речі, деякі наші набагато смачніші) чи вбрання громадян (до речі, наші набагато вигадливіші). Приємно те, що все тут влаштоване — «по-людськи», для людей: працює конституція, закони, діє соціальний захист.

Набагато дивнішим і незбагненнішим виявився клин диких гусей, що рівним трикутником летів по небу в Олбані. Як вони дотримуються такої точної геометрії? Дивний закон дивної природи…

…Власне, таким же клином вони летять і над Україною…