«Для Кремля неприпустимих методів ведення війни не існує»

В антипутінському хорі з російської політичної опозиції, правозахисників, публіцистів і артистів, які не продалися у кремлівську підтанцьовку, не часто почуєш голос представників наукової інтелігенції. Навіть ті, кому є що сказати проти ганебної політики Кремля, за совковою звичкою, воліють не висовуватися. Особливо після показової розправи з московським професором Андрієм Зубовим, якого звільнили з вузу за критику щодо окупації Росією Криму. Російський історик, професор Московського державного педагогічного університету Єлена Галкіна — одна з небагатьох послідовників Андрія Зубова, котрі не бояться називати речі своїми іменами. Навіть якщо йдеться про його «недоторканну величність» — Путіна.

— Україна для Кремля — як чемодан без ручки: і нести важко, і кинути не хочеться. Що вибере Путін, розуміючи, що у будь-якому разі вибирати доведеться між поганим і дуже поганим? — запитую Єлену Галкіну.

— Чому Путін наважився на агресію проти України? Головною мотивацією для нього було не якесь там месіанство, мрія відновити Російську імперію у кордонах 1913 року. Після перемоги Майдану і втечі Януковича Путін екстраполював це на свою майбутню долю. Для нього важливим стало не лише зберегти свою владу, а й не допустити прискореного успішного розвитку України. Йому треба було продемонструвати, що Майдан — шлях до загибелі, що революція не може закінчитися нічим хорошим. Тому і почався цей Армагедон проти України як осередку свободи і демократії. Путін намагається довести собі, оточенню, громадськості, що демократія — це погано, що єдиний ефективний спосіб керувати суспільством (принаймні східноєвропейським, цим «русским миром», до якого він й Україну відносить) — диктатура, ставлення до людей як до скотів. Путін намагається продемонструвати, що Україна недієздатна, що, будучи демократією, не може стати сильною державою. У нас, мовляв, цар, але ми — сильна держава. А у вас — демократія, але ви слабка держава, яка загрузла у внутрішніх чварах, економічних проблемах.

Масштабне вторгнення в Україну Путіну не потрібне. Йому потрібен тліючий конф­лікт: не дозволити закрити кордон у ході АТО, будь-що вмовити українську владу на переговори, потім затягувати ці переговори і, користуючись моментом, далі перекидати на Донбас бойовиків і озброєння. Не виключено, що будуть диверсійні акти і в інших областях України. Для російської влади неприпустимих методів ведення війни не існує.

— Чимало експертів переконують, що Путін може піти на пряме вторгнення в Україну, бо інакше, мовляв, брати-росіяни не зрозуміють, а це — обвал рейтингу.

— Всупереч переконанням багатьох експертів, відмова від широкомасштабного вторгнення в Україну не буде сприйнята російським суспільством як слабкість Путіна. Чому? Російська пропаганда подає росіянам таку картину світу, в якій Росія перебуває у стані війни не з Україною, а з усім Заходом на чолі зі Сполученими Штатами. Придворні спікери трублять, що український уряд не самостійний, що він керований Вашингтоном. І така картина світу — у 87% населення, яке підтримує Путіна. Вони почуваються як у фортеці, яку взяли в облогу. І готові пожертвувати своїм благополуччям, затягнути паски, тільки б встояти (про перемогу не йдеться) у цій війні проти глобальної імперії зла, проти системи західних цінностей, відходу від цінностей православ’я.

Не треба забувати, що серйозним аргументом проти масштабного вторгнення Росії в Україну є те, що воно зупинить легальні нафтогазові потоки. Диверсифікувати поставки газу в Європу можна достатньо швидко. Бачимо послаблення західних санкцій проти Ірану. Іранський замміністра нафтової промисловості заявив про те, що треба реанімувати проект «Набукко» (проект магістрального газопроводу для поставок газу з Центральної Азії та Азербайджану у країни Євросоюзу в обхід Росії. — «ВЗ»). Газопровід швидко можна побудувати. В Ірані собівартість газу значно менша, ніж у Росії. За такого розвитку подій Росія опиниться у гіршому становищі, ніж Іран, коли проти нього вводили санкції. Оскільки вона значно більше зав’язана на зовнішньоекономічну діяльність з ЄС, наслідки будуть швидшими і можуть призвести до краху нинішнього режиму найближчим часом. Путін це розуміє. Тому на масштабне вторгнення в Україну навряд чи зважиться. А так, коли, з одного боку, постійно дестабілізувати ситуацію в Україні, а з іншого — скеровувати невдоволення громадян проти “п’ятої колони” (87% «згідних» натравлювати проти 13% «неугодних»), поступово добудовувати культ особи, можна протягнути років зо п’ять. Якщо не виникне ще чогось.

— Чого саме? Що може стати останнім цвяхом у політичну труну Путіна?

— Подивимося, як будуть реагувати російські еліти на такий швидкий розвиток ситуації зі санкціями. На момент захоплення Криму вони були впевнені, що Європа точно не посміє запровадити серйозні санкції. Зараз ця впевненість різко похитнулася. Наскільки еліти готові до такої ізоляції, настільки, в принципі, можливе збереження їх консолідації навколо Путіна. Буде розкол чи ні, залежить і від поведінки Путіна, і від багатьох інших факторів. У разі розколу еліт можливий державний переворот. Чутки, які мусуються у Росії, що Путін хворий, дають певну основу для обґрунтування такого перевороту: за станом здоров’я пішов на пенсію, або якісь інші варіанти. Вже саме циркулювання таких чуток свідчить про те, що якась частина еліти замислюється про такий сценарій.

— Ситуація в Україні внесла серйозні корективи у плани розширення «русского мира». Які шанси, що через цю тріщину весь великодержавницький ковчег може дати течу?

— Швидше за все, так і буде. Те, що відбувається на території Донбасу, яку контролюють так звані ДНР і ЛНР (приниження, тортури, вбивства, викрадення людей, нехтування елементарними уявленнями про честь, справедливість, достоїнство), продемонструвало всьому світові, що таке «русский мир», показало його справжнє обличчя. Будь-яка країна, в якій є російськомовне населення, відчула реальну загрозу від Російської Федерації.

— Пояснюючи, чому «русская весна» прижилася саме на Донбасі, російський політолог Андрій Окара назвав однією з першопричин особливий уклад у цьому регіоні — патологічну потребу у сильній руці (потрібен цар, вождь). Залишилися без Януковича, «навернулися» до Путіна. Залишаться без Путіна, тоді кого шукатимуть?

— Менталітет не змінюється одразу. В Росії навіть більша частина опозиції шукає лідера, вождя. Якщо не Навальний, то Ходорковський. Як же, мовляв, без вождя будемо? І це люди, які упродовж тривалого часу протистоять путінському режиму. То що говорити про простих людей? Чи можуть вони так швидко позбутися комплексу «сильної руки»? Ні. Цим людям потрібно запропонувати варіанти вирішення, щоб можна було вибрати. Хоча навряд чи вони відразу оцінять саму можливість вибору і сходу стануть демократами. Це дуже складна ситуація, що, як показують історичні приклади, загоюється навіть не роками. Травма на десятиліття. Треба м’яко змінювати настрої людей на Донбасі. Ненав’язливо українізувати їх, показувати, що таке насправді російська пропаганда, чого вартий путінський режим. І через деякий час ці люди, сподіваюся, стануть вільними.

— Ви сказали, що Путін всіма способами намагатиметься схилити українську владу до чергових переговорів. Про що можна говорити у нинішній ситуації?

— Усі, хто запевняє, що темпи АТО і реакція Заходу загнали Путіна у глухий кут, що у нього немає виходу, крім як розпочати повномасштабне вторгнення чи взагалі розв’язати ядерну війну, — свідомо чи ні працюють на примус керівництва України до припинення АТО і повернення до так званих мирних переговорів. Для того, щоб вести мирну політику, відновлювати Донбас, потрібно завершити головну фазу АТО: закрити кордон, придушити основні вогнища спротиву терористів, взяти Донецьк і Луганськ. А вже потім вибудовувати владні структури на території Донбасу. Наразі суб’єкта для переговорів від Донбасу не бачу. З терористичними організаціями вступати у переговорний процес не можна. Навіть якщо замість москвича Бородая (який заявив про складання з себе повноважень прем’єра ДНР. — «ВЗ») з’явився місцевий «оплотовець» Захарченко. Зрозуміло, що це зіц-голова, а реальний центр керівництва терористичними організаціями — не на Донбасі.

З ким можуть бути переговори, то це з Росією. Але не двосторонні, а за участю США і ЄС. Виникає питання: про що Україна вестиме переговори з РФ і з яких позицій? Якщо Порошенко піде на переговорний процес із зупиненням АТО, Путіну вдасться здійснити свій головний на сьогодні план — перекинути на Донбас ще озброєння і бойовиків. І відповідно — продовжити руйнувати економіку, соціальну систему в Україні зсередини, залишаючи відкриту рану.

— У Путіна справді така патологічна боязнь бути загнаним у глухий кут? Чи це штучно створена і нав’язана картинка, вигідна тому ж Путіну?

— Саме картинка. Образ загнаного у глухий кут щура, який пішов на прорив, — «родом» з автобіографічної книги про Путіна (Путін розповідав, як у дитинстві загнав у кут величезного щура, і той від безвиході стрибнув просто на нього. — «ВЗ»). Для Путіна не проблема асоціюватися зі щуром. Головне, щоб його боялися. Боялися якогось безумного кроку, який нібито можливий, якщо Путіна загнати у глухий кут. Мовляв, не заганяйте мене, не кидайте у терновий кущ. Насправді це прагматична політика, «розвод». Не треба вестися на такі провокації.

— Наскільки росіяни відчули на собі наслідки оголошеної Путіним продуктової війни? З цього приводу чорногуморний анекдот гуляє: мовляв, Путін підтримав західних лідерів і приєднався до санкцій проти Росії.

— Росіяни ще не усвідомили, що їх чекає. По-перше, після запровадження санкцій супермаркети не почали одразу ж забирати з полиць заборонені продукти. Останні поставки, те, що встигли провезти через митницю до оголошення ембарго, у магазинах ще є. По-друге, росіянам з телеекранів втовкмачують, що заборона буцімто стосується лише преміум-класу — фуагри, пармезану, устриць, лосося... Для решти ж у нас, мовляв, є своя картопля, турецькі яблука, абхазькі мандарини і «чудова» продукція Китайської народної республіки.

Усвідомлення, що й до чого, прийде, коли підскочать ціни. Закінчаться старі запаси, і почнеться стрімке подорожчання. Причому на всю продукцію. Як заявили у Центрі агропродовольчої політики, продуктове ембарго призведе до того, що 30% населення Росії опиниться на межі виживання. Ці люди реально будуть голодувати. Бо саме ті, у кого найменше грошей, споживали дешеві американські «ніжки Буша», польські яблука, інші привізні дешеві продукти (російська продукція дорога, така у нас система логістики). 30% населення не отримуватимуть потрібних калорій, у них будуть народжуватися і рости хворі діти.