«Варіант для Путіна – застрелитися»

Здавалося б, трагедія з малайзійським лайнером, яка в одну мить обірвала 298 життів, стане для Заходу таким шоковим розрядом, що Європа і США нарешті отямляться, одностайно оголосивши убивчий для путінської Росії вирок. Але ті, хто сподівався на вищу міру покарання для новітньої імперії зла, переоцінили холоднокровність і справедливість суддів. Попри металеву риторику на адресу Кремля, втілювати її у жорсткі санкції Захід не поспішає. США й Євросоюз одне за одним шлють Путіну останні попередження. А той продовжує свої криваві «пляски» на костях...

Утім, навіть якщо Захід не зважиться на адекватні санкції проти Росії, доля Путіна практично вирішена. В очільника Кремля два виходи: або політичний, або фізичний труп. Про це — у розмові з експертом, доктором політичних наук, професором Олександром Старішем.

— Аби зрозуміти, що відбувається, треба сприйняти як факт, що Кремль і Путін вже не одне і те саме, — каже Олександр Старіш. — Найближче оточення російського президента, яке опинилося під санкціями Євросоюзу і США, всіляко намагає­ться від нього відмежуватися. І, судячи з нічних істерик Путіна — телефонних дзвінків лідерам країн «Великої сімки» та незрозуміло кому (чи то росіянам, чи світовій спільноті) адресованого телезвернення, він сам це відчуває. Думаю, для нього особисто усе закінчиться дуже швидко — не пізніше кінця жовт­ня. Хоча це може статися і найближчим часом.

— Закінчиться чим? Офіційним визнанням путінської Росії імперією зла, як це було з СРСР 1983 року, після того, як радянська ракета збила південнокорейський «Боїнг»?

—Тоді була інша ситуація: Радянський Союз був монолітом, і речі, які висловлював генсек, вважалися колективною думкою підстаркуватого Політбюро. Про персональну відповідальність перед світовою спільнотою тоді не йшлося. Керманичі Союзу не мали за кордоном нерухомості й рахунків у банках. Зараз — інші можливості. Маю на увазі персональні санкції Заходу проти оточення Путіна.

Якщо оцінити, скільки, чого і звідки експортує Росія, то зрозуміло, наскільки вона залежна від світу. Достатньо заборонити використання програмного забезпечення, і всі російські банки просто ляжуть. А продовольчий ринок Росії: половина його — імпорт.

Подивіться, що відбувається у Криму. Туди жодна серйозна компанія навіть не намагається зайти, бо відразу підпаде під міжнародні санкції. І Путін нічого з власниками цих компаній зробити не може... Думаю, його оточення розуміє, що єдине вирішення проблеми — будь-якою ціною усунути того, хто є причиною такого плачевного стану речей.

— Хочете сказати, що саме оточення Путіна може пришвидшити Росію без Путіна?

— Думаю, воно до цього вже дозріло: ці люди зрозуміли, що страждають вже не тільки особисто вони, а й уся країна стала заручницею путінської політики. І завтра вони ж будуть за це відповідати. Бо саме з них спитають: 15 років Путін при владі, а де ж ви весь цей час були, куди дивилися, чому не зупинили? Зверніть увагу, що останнім часом про найближче оточення Путіна взагалі ніде публічно не згадується. Світ бачить хіба що Путіна і Чуркіна. Тобто від Путіна почали дистанціюватися. А це — свідчення того, що персональні санкції проти його оточення дають про себе знати.

— І в який же спосіб путінське оточення може вивести його з гри? З виборами — проліт, враховуючи хоча б рейтинг Путіна. Російський варіант Революції гідності? Теж є сумніви.

— Зрозуміло, що особисте рішення Путіна не буде таким, якого сьогодні потребують Росія, світ, і перш за все — Україна. На єльцинський варіант передачі влади (без підкилимних кремлівських війн-переворотів) розраховувати не доводиться. Бо путінське оточення розуміє: хтось повинен відповісти (у тому числі і перед росіянами) за фактичний крах як внутрішньої, так і зовнішньої політики Кремля. Після трагедії з «Боїнгом» у кремлівських «яструбів» і «голубів» — спільна мета: знайти/призначити стрілочника, який би відповів перед світом за цей злочин. Керувати суспільною свідомістю росіян, виливаючи потоки постійної і відвертої брехні, усе важче. А штучно створити «інформаційну завісу», як це було за часів Союзу, Кремлю не вдасться: світ став інформаційно прозорим.

Путін у своєму фізіологічному розвитку досяг стадії, яку я називаю «інтелектуальним клімаксом молодожона». Він втратив відчуття реальності. То вважав, що вхопив Бога за бороду. А після непідписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС у листопаді минулого року вирішив, що саме він і є Богом.

Десь півроку тому я написав фразу: «Надивившись російського телебачення, Путін ввів війська в Україну». Спершу він замовляє світ, який існує в його уяві. Потім це замовлення реалізують російські «зомбо­ящики», роблячи відповідну картинку. Путін бачить цей штучно спотворений світ, сприймає його саме таким і після цього ухвалює політичні рішення. Свого часу неадекватність Путіна публічно визнала канцлер Німеччини Анґела Меркель. Думаю, особливо гостро розуміє проблему й путінське оточення.

Повертаючись до питання про Революцію гідності: переважна більшість росіян не лише сприймає світ крізь призму російського телебачення, а й живе у цьому «кривому дзеркалі». Дається взнаки ментальність «совка» — людини з імперським мисленням, але рабською психологією. На жаль, критичної маси людей, які спромоглися б на те, що зробив Євромайдан в Україні, у Росії немає. Тому, думаю, ситуація вирішуватиметься в середині Кремля. Це буде внутрівладний переворот, а не відсторонення Путіна по осі суспільство-влада.

— Чи усвідомив Захід, що у нинішній ситуації він просто приречений на жорсткі санкції проти Росії?

— За останні кілька місяців Україна втратила понад десяток літаків і гвинтокрилів, в яких загинули сотні наших людей. Але Захід це не особливо турбувало: лише висловлювання — жодних дій. І тільки трагедія з «Боїнгом» змусила керівництво цих країн сприйняти події на сході України саме як війну, а не серію терористичних актів. Досі Росія намагалася довести, що в Украї­ні — громадянська війна, сепаратисти-терористи. Але це, щонайменше, некоректне визначення. Десятки тисяч озброєних до зубів бойовиків з російської території, якими керують російські офіцери. Яка це громадянська війна? Україна веде Вітчизняну війну проти російських окупантів і своєї ж п’ятої колони. Але її реальний статус наші можновладці не озвучують. Вже не кажу про окупований Крим, який всі чомусь сором’язливо називають анексованим.

Реакція Заходу і досі викликає запитання. Навіть після резолюції Ради безпеки ООН за фактом авіакатастрофи з малайзійським лайнером президент Франції заявляє, що військовий корабель «Містраль» у Росію все ж таки поставлять. Що після цього можна сказати?

— Нерідко, зокрема й у західних ЗМІ, звучить думка про те, що не треба, мовляв, зайвий раз злити Путіна. Краще дати йому можливість вий­ти зі ситуації з найменшими для нього втратами. Хай відмовиться від підтримки бойовиків на Донбасі, і цього достатньо. Чи не занадто?

— По-перше, Захід неоднорідний, там немає одностайної думки. Це стосується і країн G7, не кажучи вже про країни Євросоюзу. По-друге, доля Путіна практично вирішена. Для нього є два варіанти. Перший: відкликати усі джерела фінансування бойовиків на Донбасі і всіх, кого закинули туди з Росії. Плюс, найголовніше, — публічне прийняття рішення про зняття окупації Криму. Другий вихід для Путіна (якщо він взагалі знає, що таке честь офіцера) — застрелитися. Правда, навіщо тоді були ботокс, молода дружина і всі ці жертви (хоча про жертви він точно думати не буде)?

Зрозуміло, що жоден з цих варіантів — політичний або фізичний труп — Путіна не влаштовує. Хоча перший був би добрим як для Росії, так і для світу. Але тут виникає колосальний конф­лікт не лише інтересів, а й імперського мислення російських «яструбів», з усіма подальшими наслідками. Пам’ятаємо першу і другу чеченські війни, де генералітет Росії заробляв шалені гроші. І Пашу-Мерседеса (як з подачі журналістів охрестили тодішнього міністра оборони Росії Павла Грачова після звинувачень у незаконній купівлі нібито для службових потреб двох «Мерседесів». — «ВЗ») теж пам’ятаємо. Російські генерали, а їх більш ніж забагато, зацікавлені у будь-яких воєнних діях. Бо вони особисто на цьому заробляють.

— Російський політолог Станіслав Бєлковський не виключає, що, опинившись у ролі загнаного у глухий кут щура, Путін може ще більше сказитися. До масштабного вторгнення в Україну Росія, мовляв, не готова. А ось до точкових ударів по нашій території цілком можуть вдатися.

— Якщо людина психічно хвора, від неї чого завгодно можна чекати. Але переконаний, що оточення Путіна, яке під тиском західних санкцій дедалі більше намагається від нього дистанціюватися, просто не дозволить цього.

— На вівторковому засіданні Ради безпеки РФ прозвучали заяви Путіна про те, що військової загрози територіальній цілісності Росії наразі немає, але РФ, мовляв, готова «пропорційно відповісти на наближення НАТО до російських кордонів». Які висновки з цього напрошуються?

— Зверніть увагу, як сформулювали тему цього засідання: розгляд питання про загрозу територіальній цілісності Росії. Дивовижно, зважаючи на те, що саме Росія веде війни на своїх кордонах.

Щодо наближення НАТО до кордонів РФ, це страшилка, яка залишилася у пострадянському інформаційному просторі з часів Союзу. Сучасне озброєння дає можливість за кілька хвилин накрити будь-яку точку на поверхні земної кулі. Тобто місце знаходження пускової шахти не відіграє особливої ролі...

Після засідання Раднацбезу Росії влучно висловився головний редактор російського видання «Ежедневный журнал» Олександр Риклін. «Важка, — каже, — картинка. У всіх повні штани, і пики перекошені... Знає­те, що нагадало? ГКЧП».