Передплата 2024 ВЗ

«Нейтралітет України, може, припинив би постріли. На добу. А потім залунали б з іще більшою силою...»

Не варто піддаватися на маніпуляції росії, слід продовжувати співпрацю із Заходом, вважає експерт

В українців було велике сподівання, велика віра у те, що в разі вторгнення росії на нашу територію колективний Захід дасть Путіну по зубах. Що вдарить по агресору не тільки економічними санкціями, а й військовою силою. Реальність виявилася дещо іншою: НАТО наразі відмовляється закрити українське небо, звідти на нас щодня падають ракети і бомби. Подекуди чути думки про те, що НАТО вичерпало себе, що воно, мовляв, не таке сильне, як вважалося... То на що здатне НАТО, чого й чому воно не може зробити для України? Про це кореспондент “Високого Замку розпитував кандидата політичних наук, голову Громадської ліги «Україна – НАТО» Сергія Джерджа. Як колишній медик, пан Сергій нині є членом одного із батальйонів Тероборони Києва. Інтерв’ю з ним ми записували у перерві між бойовими чергуваннями…

Сергій Джердж
Сергій Джердж

– Певне розчарування справді є, – каже пан Сергій. – Ми очікували більшо­го. Будемо задоволені підтримкою НАТО тоді, коли з його допомогою ворога буде вигнано з нашої території, у тому числі – з Криму й Донбасу. Тоді, коли ця впливо­ва інституція разом з нами доможеться миру. Проте є багато підводних каменів у цій темі. Один із них – усі свої рішення НАТО ухвалює консенсусом, згодою усіх країн-членів. Не секрет, що є серед них такі, які вставляють палиці у колеса, бло­кують те чи інше питання...

Чому це роблять? Очевидно, маємо наслідок гібридної війни, яку російська федерація веде проти України. У своїх ін­тересах кремль використовує корупцію, підкуп західних політиків, деяким партіям за кордоном допомагає прийти до вла­ди. А потім вони, опинившись біля керма, відпрацьовують свої 30 срібняків – зокре­ма, блокуючи вагому підтримку України з боку НАТО. Ми знаємо неконструктив­ну позицію Угорщини, інших країн. Щодо Угорщини – незабаром там відбудуть­ся парламентські вибори. Сподіваємося, партія Орбана уже не переможе, на зміну їй прийдуть інші політичні сили. Проєвро­пейські. Тоді й позиція Будапешта в Євро­атлантичній Раді, можливо, стане іншою.

Попри все це, підтримка України з боку НАТО вагома. Без неї нам було би дуже важко. Росія робить усе, щоб ми стали позаблоковою державою. Путіну сподо­балося вести війну з такою нейтральною країною, якою ми були 2014 року. Тоді ми не отримували жодної зовнішньої допо­моги, і якби не винятковий героїзм наших воїнів, могли стати легкою здобиччю для агресора. Путін хотів би повторення цьо­го – тому нав’язує нам так звану деміліта­ризацію, нейтралітет. Хоче, щоб ми відмо­вилися від зброї, від зовнішньої допомоги – тоді можна було би на другий день після підписання “мирних” угод знову обстрі­лювати наші міста, бомбардувати наші домівки, лікарні тощо. І більш легко, як ніж у масло, увійти в саме тіло України.

Вестися на московські маніпуляції не варто. Треба продовжувати співпрацю із західними партнерами. Україна має тверду проєвропейську, проатлантич­ну позицію. Підтримка Заходу є значною. Ми отримуємо від своїх союзників якісну зброю, яка допомагає зупиняти російські танки. За оцінками американців, україн­ські воїни показали вкрай високу резуль­тативність – на 112 запусків “джавелінів” 100 є успішними. У ближніх боях це над­звичайний героїзм! Завдяки цьому про­тивник не зміг суттєво, як він планував, просунутися на суші.

Нам потрібна така ж якісна, навіть кра­ща, ніж у ворога, зброя для захисту від на­падів з повітря і моря. Ми повинні збивати на великих відстанях ворожі винищувачі, бомбардувальники, крилаті ракети, а та­кож корабельні ракети, якими противник брутально обстрілює цивільні об’єкти на узбережжі Чорного і Азовського морів, зокрема місто Маріуполь. Лік іде на дні...

– Президент Володимир Зелен­ський критично оцінював дії Альянсу у російсько-українській війні. Дорік­нув західним партнерам: якби нас ра­ніше прийняли у НАТО – цієї війни не було б. А ще дав зрозуміти, що Укра­їну у цій організації бачити не хочуть. Чи так це?

– Не був би таким категоричним щодо того, що членство у НАТО Україні не сві­тить. Нас у цьому Альянсі бачать, але дех­то хоче, щоб це сталося пізніше. Але пого­джуюся з критикою президента – зі своїми стратегічними партнерами ми повинні розмовляти відверто. У період війни нам не потрібні якісь сентименти-комплімен­ти – нам потрібна реальна оцінка ситуації.

Погоджуюся із главою нашої держави: якби ми були членами НАТО, то отрима­ли би від нього належний захист від ро­сії. Винні ті політичні лідери, які блокували вступ України в Альянс. Вони відповідаль­ні за цю війну. Йдеться про експрезидента Франції Саркозі, ексканцлерку Німеччини Меркель. Вони вірили путіну, “розуміли” його, тобто були “путінсферштеєрами”. Це був наслідок “шрьодеризації” полі­тикуму Європи. Загравання з ворогом за великі гроші, політична корупція зна­чною мірою спричинили нинішню ситуа­цію. Щойно Саркозі й Меркель перекона­ли своїх партнерів, що Україну і Грузію не варто підтримувати на їхньому шляху до НАТО, росія відразу розпочала агресію проти Грузії. Було зрозуміло, що не за го­рами і війна проти України...

– Вітчизняні політики теж докла­лися до блокування нашої дороги у НАТО. Ми пам’ятаємо у 2008 році по­вітряні кульки під куполом парламен­ту від Партії регіонів і комуністів – з на­писом “НАТО – нет!”...

– У наших політиків спостерігалися якісь незрозумілі гуляння. Коли було все добре – НАТО нам не потрібне. А коли по­гано – тоді давай НАТО... Про співпрацю, взаємодію слід думати від самого почат­ку. Не спекулювати на темі безпеки. Пар­тії, які ви назвали, деструктивно впливали на суспільство, спекулювали на темі на­ціональної безпеки. А це – святе! У цьому питанні має бути цілковита одностайність, єдність. Можна піаритися у виборчий пе­ріод на питаннях зарплат, пенсій, тари­фів – це звична для політиків риторика. Але неприпустимо займатися словоблуд­ством, коли йдеться про захист держави. Політики, причетні до тих спекуляцій, теж винні у загибелі людей, яких сьогодні хо­вають по всій Україні.

– Про іншу вину. Як ви сприйня­ли заяву радника Офісу президента Арестовича, що однією з причин по­вномасштабного вторгнення в Украї­ну стало те, що колишнє керівництво України закріпило у Конституції курс до ЄС і НАТО? Що, мовляв, цей рядок в Основному Законі був передвибор­чою піар-акцією Порошенка?

– Якась маячня! Цей рядок потрібно було записати ще 1991 року, коли Укра­їна здобула Незалежність. Європей­ська держава повинна входити у всі за­гальноєвропейські структури. Не бути якимось винятком із цілого ряду євро­пейських процесів – політичних, еконо­мічних, безпекових. Наш шлях до Євро­союзу і до НАТО правильний. Той факт, що ми записали це устремління у Конститу­ції, став сигналом, що це є загальносус­пільним, загальнодержавним рішенням. Його ухваленням ми припинили всякі дискусії на ці теми для державних служ­бовців – треба чи не треба йти в НАТО. Усе! Крапка! Маємо норму закону, схва­лену конституційною більшістю. І треба робити все, щоб реалізувати це консти­туційне завдання. Виконати його можна, працюючи на Україну, досягаючи крите­ріїв, стандартів НАТО, розвиваючи ідеї, на яких наголошує Альянс. А це, зокрема, посилення національної безпеки. Якби ми активно готувалися до вступу у НАТО, територіальна оборона у нас почала би працювати не за кілька днів до війни, а значно раніше. І ми би не думали зараз, у кого просити високоточні ракети – у нас вони були б свої. Свого часу, пам’ятаю, керівник конструкторського бюро “Луч” Олег Коростильов благав про 150 млн грн на створення українського безпілотника. Якщо так ставимося до важливих речей, вважаючи їх другорядними, стає зрозумі­ло, чому у нас виникають проблеми у пев­них сегментах оборони...

– Як зрозуміти ці дивні меседжі від Арестовича? Чи не є вони пробним ка­менем, аби перевірити реакцію сус­пільства на ймовірну зміну зовнішньо­політичного курсу?

– Усе може бути... Але я б не сприймав серйозно заяви всяких там малозначних радників. Офіційну позицію влади мають представляти уповноважені на це особи, пресслужби державних органів. Якщо і прозвучало щось неоднозначне, це може бути якоюсь мірою заграванням із проти­вником, щоб, скажімо, виграти час...

– росія вимагає від нас позабло­кового статусу. Такий головний уль­тиматум начебто міститься у перелі­ку 15 пунктів кремлівського проєкту міждержавної угоди, який просочився у пресу. Якби Україна пристала на цю вимогу Росії, чи гарантувало би це нам безпеку у майбутньому?

– Ні, не гарантувало б. Це втягло би нас у перемовини, де окупанти хочуть домог­тися визнання за росією уже окупованих нею територій. Будь-яке проголошення нейтралітету, можливо, на 24 години при­пинило би звук сирен і канонад по всій країні. Але потім ці звуки сирени і кано­нади лунали би з іще більшою силою... Для Кремля вельми бажано, щоб Украї­на припинила співпрацю із Заходом, від­мовилася від будь-якої підтримки з його боку – бо тоді автоматично стала би зруч­ною мішенню. Без західної підтримки (по­літичної, економічної, енергетичної, фі­нансової, військово-технічної) ослаблену Україну можна було би завоювати за два-три дні. На щастя, така допомога від ци­вілізованого світу сьогодні є. І ми на неї спираємося.

– Позаблоковий статус вимагає змін до Конституції. Чи готова Верхо­вна Рада внести їх?

– Не готова. Це провальний шлях. З та­ким же успіхом можна було би ліквідувати Українську державу... Потенційна відмова української влади від курсу до НАТО спри­чинила би глибоку внутрішньополітичну кризу, розкол у суспільстві. Призвела би до посилення російської присутності у на­шому інформаційному просторі. А також до активізації бойових дій на фронті. І як наслідок – до повного завоювання тери­торії України російською федерацією.

– Останніми днями все частіше чути заяви про необхідність введення в Україну миротворчих сил. Що це за сили можуть бути – під егідою ООН?

– Рішення щодо миротворців ООН по­винна виносити її Рада Безпеки. Але ро­сія це рішення блокуватиме. ООН нічого не може зробити. Це безсила організа­ція, яка сама себе не може захистити – її представники на сході України втекли звідти – їх російські окупанти вигнали.

Можливі інші миротворчі формати. Скажімо, відповідне рішення міг би ухва­лити більш консолідований Європей­ський Союз.

Але які завдання миротворців? У чому суть їхньої присутності? Якщо зайняти по­середницьку позицію між двома воро­гуючими сторонами – навіщо це нам по­трібно? Якщо ворог стоїть за кількадесят кілометрів від Києва, миротворчі війська на цій лінії і залишаться? Який сенс у цьо­му, якщо за цією лінією не буде України?

Якби миротворчі війська діяли пліч-о-пліч з українськими і протидіяли росій­ській окупації, це було би більш доречно.

– Президент Зеленський обмовив­ся про необхідність для України аль­тернативного НАТОвсьому оборонно­го союзу.

– Позитив у таких об’єднаннях є. До такого союзу можна було б долучити кра­їни, які готові й уже допомагають Украї­ні. Створення нового геополітично-без­пекового майданчика виглядає цілком нормально. Це було б антикремлівське об’єднання дієвих країн, які реально про­тистоять імперській гегемонії москви.

– Ваш прогноз: як швидко може за­вершитися війна і в який спосіб можна цього досягти?

– Всім нам хотілося б, щоб ця війна раз – і припинилася. На це впливають кіль­ка чинників. Найперше – внутрішньопо­літична ситуація у Росії. Міжнародні санк­ції даються взнаки. Це може призвести до громадянської війни в рф. Можуть про­кинутися національні республіки, які всю свою історію боролися за незалежність власних народів. Можлива також криза у керівництві росії... З іншого боку, перемо­гу України може наблизити значне поси­лення її військової могутності.

Читайте також: Адам Міхнік: «Тепер українців сприймають як людей вищого сорту!»

Схожі новини