У лідерах — Зеленський, у джокерах — Смешко

Поки у Центрвиборчкомі підбивали підсумки першого туру президентських виборів, в одних політичних штабах піднімали келихи зі шампанським, в інших — кусали лікті, влаштовували розбір польотів, шукаючи чи призначаючи винних у поразці. Попри те, що результати у верхніх рядках турнірної таблиці на 90 відсотків були передбачувані (інтрига полягала хіба у тому, яким буде розрив між «золотом» і «сріблом»), для багатьох вони стали льодяним душем. Особливо для тих, хто жахався навіть думки про можливий тріумф Володимира Зеленського… Не обійшлося на цих виборах і без джокера, в які несподівано вибився колишній очільник СБУ Ігор Смешко.

Про явку і молдовську перемогу Бойка

За явкою перший етап прези­дентського забігу-2019 не став рекордним — ні зі знаком «+», ні з позначкою «-» (найбільшою явка була у 91-му — 84,18%, найниж­чою на минулих президентських виборах — 59,48%). Але показник у 63,53% таки можна без натяжки вважати досягненням. Зважаючи хоча б на стрімку за останні п’ять років динаміку щодо наших заро­бітчан, котрі не наїздами, а по­стійно живуть і працюють за кор­доном. За різними даними, таких — три-чотири мільйони. Зрозумі­ло, лише незначна частина цих громадян приїхала в Україну спе­ціально, щоб проголосувати, чи реалізувала своє право голосу на дільницях за кордоном. «Яв­кові» показники по Західній Укра­їні (найбільший експортер робо­чих рук за кордон) підтверджують це. Порівняно з минулими прези­дентськими виборами, на Львів­щині явка знизилася на дев’ять відсотків, у Тернопільській області — на 10,5%, в Івано-Франківській — майже на 12%. Звісно, це не все — заробітчани (були і ті, хто вирішив «проголосувати ногами»), але пе­реважна більшість — точно.

Така картина дещо «підпсува­ла» електоральні цифри кандида­там, котрі розраховували на під­тримку у західних регіонах. Це стосується і Петра Порошенка, ключовий месидж кампанії якого («Армія! Мова! Віра!») був адре­сований головно патріотичному електоратові. Навіть якщо у пер­шому турі від «постійних» заробіт­чан (якби приїхали і проголосува­ли) Порошенкові негусто голосів перепало б, у другому, враховую­чи звуження вибору до двох кан­дидатів, цифра могла б зрости саме на користь Порошенка.

Якщо порівнювати не у відсо­тках, а у «душах», то різниця між виборами 2014-го (які відбули­ся в один тур) і першим раундом нинішніх — плюс 800 тисяч актив­них виборців. У п’ятірці найактив­ніших — Львівщина (68,91%), Київ (68,05%), Волинська (68,4%), Ки­ївська (66,5%) та Тернопільська (66,11%) області. Найнижчою була явка на Закарпатті (47%), у Чернівецькій (56,1%) і Луганській (56,78%) областях.

У закордонному виборчому окрузі (на 101 дільниці у 72 краї­нах) проголосували лише 55 ти­сяч виборців, або восьма частина тих, хто був у списках. На прези­дентських виборах 2014-го актив­ність була кращою — за кордоном проголосували майже 73 тисячі українців.

«Закордонна» перша п’ятірка помітно відрізняється від «укра­їнської». Якщо в Україні це Воло­димир Зеленський (30,2%), Пе­тро Порошенко (15,95%), Юлія Тимошенко (13,4%), Юрій Бой­ко (11,7%) й Анатолій Грицен­ко (6,9%), то в «імпортній» варі­ації розклад такий: Порошенко (38,9%), Зеленський (26%), Гри­ценко (10,6%), Ігор Смешко (6,6%) та Руслан Кошулинський (6,7%). Без несподіванок у закордонному окрузі не обійшлося. Це — не лише 17 лаврових вінків для Зеленсько­го (серед країн, в яких він, за ре­зультатами голосування, обійшов Порошенка, — Польща, Сербія, Че­хія, Словаччина, Угорщина, Гру­зія, Латвія), а й «подача» Бойку від виборців, які голосували в Есто­нії та Молдові (в обох країнах екс-«регіонал» — на першій сходинці).

Президентська «пенсія» для Тимошенко і підкат від Смешка

Максимальний розрив між Зе­ленським і Порошенком, за дани­ми останніх перед виборами соці­ологічних досліджень, сягав 15%. Майже в яблучко. За попередніми результатами першого туру «слу­га народу» випередив чинного президента на 14,29%, або на 2,7 мільйона голосів. Якщо відкину­ти дві президентські кампанії, які завершилися в один тур (1991 та 2014 років), то розрив співстав­ний хіба що з цифрою у першо­му раунді виборів 1999 року. Тоді першість отримав Леонід Кучма, випередивши найближчого су­перника, Петра Симоненка, на 14,25%, або на 3,8 мільйона го­лосів.

Схоже, для «леді Ю» ниніш­ні президентські вибори (треті за її політичну кар’єру) — останні. «Битися головою об бетонну сті­ну безкінечно вже якось несим­патично», — заявила Тимошенко у лютому на зустрічі з представни­ками Європейської бізнес-асоці­ації. І хоча говорила це у контексті парламентських перегонів (мов­ляв, не знає, чи знову балотувати­меться до Верховної Ради, якщо програє президентську гонку), «тьху-тьху» за замовчуванням не допомогло. Наче пороблено Юлії Володимирівні. Фальсифікато­ри, каже, поробили. Хоча радше — технології. Частину електора­ту Олег Ляшко «завилив», непога­ний шмат кандидат-двійник Юрій Тимошенко відкусив (118 тисяч голосів на дорозі не валяються). Зрештою, далося взнаки і те, що частина шанувальників махро­вого популізму стала модерні­шою — вже не задовольняється локшиною на вилах, а хоче чо­гось новенького, від нового шеф-повара і під пікантнішим соусом. Ось і Ляшко голосів цих «гурма­нів» недорахувався. Тож на парла­ментську кампанію «вилоносцям» доведеться над корективами по­мізкувати. На селфі з коровами рейтинги вже не надоїш.

Є над чим подумати до пар­ламентських виборів і штабіс­там Тимошенко. І думати, ма­буть, вже почали, не витрачаючи часу та зусиль на оскарження ре­зультатів першого туру прези­дентських перегонів. Прогнози, що невихід Тимошенко у другий тур виллється не лише у судові процеси, а й у вуличну шарпани­ну, благо, не справдилися. Зре­штою, якби розрив між Порошен­ком і Тимошенко вимірювався відсотком-півтора, а не 2,6% (а це — майже півмільйона голосів), у «біло-сердечному» штабі заява­ми про махінації і вкрадені голоси не обмежилися б.

Як і очікувалося, запізнілий пас від Андрія Садового Анатолію Гриценкові не допоміг. Але цим неприємності на виборчому полі для кандидата-полковника не об­межилися. Націлився на м’яч, а тут — неочікуваний підкат. Та ще й від кого — від гравця, якого не те що на полі, а навіть на лаві за­пасних не помічали. Колишній го­лова СБУ Ігор Смешко — джокер нинішніх президентських пере­гонів. За результатами фінішних соцопитувань перед виборами його прізвище у хвості першої де­сятки було. А тут такий «неждан­чик»: на виборах Смешко не лише Ляшка і Вілкула у турнірній табли­ці потіснив, а й ледь не на одній сходинці з Гриценком прилашту­вався: 6,91% проти 6,04%. І це при тому, що кампанія у Смешка була, м’яко кажучи, скромною (у сенсі яскравості та затратності). Мінімум білбордів, кілька агітро­ликів в Інтернеті (з «режисурою» особливо Дмитро Гордон поста­рався), плюс — участь в ефірах на каналах «112» та NewsOne. І цьо­го вистачило, аби понад мільйон виборців (із запитом на сильну руку і перспективного Верховно­го головнокомандувача) «розгле­діли» у призабутому голові СБУ Гриценка-2. Саме ця «призабу­тість», як це не парадоксально звучить, і спрацювала на користь Смешка. Упевнена, що ті, хто ста­вив за нього галочку у бюлетені, пам’ятаючи «пікантні» моменти з біографії Смешка кучмівських ча­сів і місце у цій біографії Медвед­чука, були у меншості.

Схоже, у путінського кума ви­мальовується додатковий плав­засіб (партія у Смешка вже є) під парламентські вибори. На додачу до яхти з «голуб'ячо-соняховою» емблемою на прапорі. Поки ке­рована Медведчуком яхта гой­дається на хвилях «президент­ського» результату Юрія Бойка (11,67%), на березі біля напівроз­битого човна-корита Ринат Ах­метов похнюпився. 4,15% Олек­сандра Вілкула — скромна заявка на парламентські вибори. З та­кою картою жару у грі не задаш. Тож якщо на парламентську кам­панію і намітиться друга спроба склеїти «Опоблок» з уламків, на які він розвалився, козирніше міс­це за переговорним столом буде у Медведчука з Бойком.

Чи будуть дебати?

Не встигли у ЦВК оголосити офіційні результати першого туру президентських виборів, як увага з турнірної таблиці на нову «гаря­чу точку» переключилася. Дебати. Перед першим туром спарингів між кандидатами-важковаговика­ми не дочекалися. Чи вийдуть на ринг фіналісти тепер — питання на засипку.

У законі дебати перед дру­гим туром прописані. Передба­чено, що відбутися вони мали б в останню п’ятницю перед днем голосування (19 квітня), у прямо­му ефірі, тривалістю не менше 60 хвилин. Якщо один з кандидатів відмовиться від спарингу, увесь ефірний час надається його кон­курентові — для проведення пе­редвиборчої агітації.

Найголосніше до дебатів за­кликають із флангів Порошенка. Розрахунок на те, що «підкова­ний» у політиці Порошенко покла­де на лопатки «політичного про­фана» Зеленського, підрізавши тим самим його рейтинги і до­давши балів у свою електоральну скарбничку (головно за рахунок тих виборців, які ще не визначи­лися із голосуванням у другому турі). Розуміють це й у штабі Зе­ленського. Тож зважують, який з двох ризиків менший. Дилема ще та! Навіть маститі політтехноло­ги розходяться у прогнозах, що вигідніше для Зеленського: не з’явитися на дебати, розширив­ши опонентам поле для критики («злякався», «не обирайте симу­лякр»), чи все ж «підписатися» на спаринг за принципом «головне не перемога, а участь»?

Судячи із заяв, які вже прозву­чали від «штабістів» Зеленського, наразі у «Зе!Команді» схиляють­ся до першого варіанта. Проте до встановленої законом дати де­батів ще два тижні залишилося, і не факт, що за цей час у Зелен­ського не передумають. А навіть якщо і не передумають, говори­ти про те, що відмова від дебатів буде для «Зе!Кандидата» ката­строфою, — перебільшення. Он у 2014-му Порошенко відмовився від дебатів з Тимошенко, але це не завадило йому в один тур пе­ремогти.